Читати книгу - "Невидимець, Герберт Уеллс"

слизу. Але в повітрі... Ні! Цього не може бути! А чому зрештою не може? Навіть людину із скла і то було б видно...

Кемп глибоко замислився. Три сигари білим попелом розсипались по килиму, перш ніж знову почувся його голос. Та й то Кемп тільки вигукнув. Тоді він перейшов до своєї приймальні і запалив газ. Кімната ця була невеличка. Оскільки доктор Кемп не практикував, в ній лежали газети. Валявся там і недбало розгорнутий останній ранковий номер. Кемп схопив його, перебіг очима і заходився читати про «Надзвичайну історію в Айпінзі», яку в Порт-Стоу так завзято переповідав Марвелові матрос.

- Закутаний! - вигукнув Кемп.- Перевдягнений! Переховується зі своєю таємницею! Ніхто, здається, не знає про нещастя, яке спіткало його. Що ж у нього, чорт забирай, на думці?

Кемп кинув газету й почав нишпорити очима.

- Ага! - сказав він і взяв нерозгорнену ще «Сент-Джемс газет».- Зараз дізнаємось про всю правду,- мовив доктор Кемп і розкрив газету. В очі йому впало кілька шпальт. «Ціле містечко в Сассексі збожеволіло!» - стояло в заголовку.

- Боже! - вигукнув Кемп, жадібно читаючи скептичну розповідь про відомі вже нам учорашні події в Айпінзі. Над цим звітом було передруковано й повідомлення з ранкової газети.

Доктор Кемп перечитав його ще раз. «Біг по вулиці, завдаючи ударів на всі боки. Джеферс у непритомному стані, містер Гакстер дуже постраждав... І досі не може розповісти, що він бачив. Повибивані вікна. Уся ця незвичайна історія, можливо, й вигадана, але вона занадто цікава, щоб її можна було не надрукувати». Кемп жбурнув газету і безтямно втупився перед собою. «Мабуть, вигадка»,- подумав він.

Потім знову схопив газету й знову перечитав.

- Але до чого тут той зайда? Якого біса ганявся він за тим заблудою?

Кемп важко сів на хірургічне крісло.

- Він не тільки невидимий,- сказав доктор,- він ще й божевільний! Маніяк!

Коли бліде проміння світанку змішалося зі світлом лампи та сигарним димом, Кемп усе ще походжав по їдальні, намагаючись зрозуміти незбагненне.

Він був занадто збуджений, щоб спати. Коли сонні слуги зійшли вниз, вони застали господаря в їдальні і подумали, що це в нього від перевтоми. Він дав їм незвичайний, але виразний наказ подати в кабінет сніданок для двох, а потім сидіти собі внизу. А сам і далі все ходив по їдальні, доки не принесли ранкові газети. Понаписувано там було багато, тільки мало що заслуговувало на увагу: власне, тільки підтвердження вчорашнього і дуже невміло викладене повідомлення про події в Бердоці. Звідси Кемп довідався про те, що трапилось у «Веселих крикетистах» і дізнався про людину на ім’я Марвел. «Він примусив мене бути при ньому цілу добу»,- заявив Марвел. Було додано деякі подробиці до айпінзької історії, а саме про розірваний телеграфний дріт. Але все це зовсім не пояснювало, що спільного між Невидимцем і бродягою, бо містер Марвел не сказав нічого ні про книжки, ні про гроші, якими були напхані його кишені. Скептичне ставлення до подій уже зникло, і ціла зграя репортерів і просто цікавих взялася за розслідування цієї справи.

Кемп уважно перечитав усі повідомлення до останнього рядка і послав покоївку купити всі ранкові газети, які тільки вона зможе дістати. Він жадібно прочитав і їх.

- Він невидимий! - сказав Кемп.- І, судячи з газет, гнів його стає манією. Чого тільки не зможе він накоїти! А зараз він тут, нагорі, вільний, мов вітер. Що його робити? Чи можна назвати зрадою, якщо я... Авжеж ні!

Кемп підійшов до маленького, захаращеного столика в кутку і почав писати записку. Не дописавши, він розірвав її і написав іншу. Тоді перечитав і задумався. Нарешті узяв конверт і написав адресу: «Порт-Бердок, полковникові Едаю».

Саме в цю мить прокинувся Невидимець. Прокинувся він у поганому настрої, і Кемп, пильно прислухаючись до кожного звуку, почув гупання ніг у спальні над головою. Потім чути було, як перекинувся стілець і розбилася склянка з рукомийника. Кемп побіг нагору і енергійно постукав у двері.

 

XIX. ДЕЯКІ ОСНОВНІ ЗАКОНИ

 

 

- Що сталося? - спитав Кемп, коли Невидимець пустив його в кімнату.

- Нічого.

- А грюкіт чому?

- Це просто роздратованість,- пояснив Невидимець.- Забув про свою руку, а вона болить.

- І таке у вас, видно, часто буває.

- Буває.

Кемп пройшовся по кімнаті й підняв з підлоги уламки скла.

- Всі ваші пригоди відомі тепер,- сказав Кемп, стоячи навпроти нього з розбитою склянкою в руці.- Всі: і айпінзькі, і тут під пагорбом. Світ знає вже свого невидимого громадянина. Але ніхто не знає, що ви тут.

Невидимець вилаявся.

- Ваша таємниця вже відома. Гадаю, то була таємниця. Я не знаю, які у вас плани, але, звичайно, хочу допомогти вам.

Невидимець сів на ліжко.

- Нам подано сніданок нагору,- повідомив Кемп, намагаючись говорити невимушено і з радістю побачивши, що його дивний гість охоче встав. Кемп повів його вузькими сходами в мезонін.

- Перше ніж ми почнемо робити щось,- сказав Кемп,- я повинен трохи більше обізнатися з причинами вашої невидимості.

Збуджено зиркнувши на вікно, Кемп сів з виглядом людини, на яку чекає поважна розмова. Сумніви щодо реальності всієї цієї пригоди знову охопили його, але зразу ж і зникли, тільки він глянув на Гриффіна, що сидів за столом, на цю безголову і безруку постать у халаті, що витирала губи серветкою, яка таємничим способом висіла в повітрі.

- Це досить просто і... досить імовірно,- промовив Гриффін, одкладаючи серветку набік.

- Для вас, певна річ,- засміявся Кемп.- Але...

- Спочатку, правда, воно й мені здавалося дивним. Але тепер... Ну, тепер ми таке з вами закрутимо! Вперше ця ідея виникла в мене в Чезілстоу.

- У Чезілстоу?

- Я перебрався туди з Лондона. Ви не знаєте, що я кинув медицину й узявся до фізики? Ні? Так знайте. Мене захопила проблема світла.

- Ага...

- Оптична густина. Все це питання - суцільне плетиво загадок, крізь яке неясно проблискує можлива розв’язка. Мені було тоді лише двадцять два роки, і я був запальний, отже, й сказав собі: «Цій проблемі я віддам усе своє життя. Вона