Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

блисли,

Веселіше відітхнув,

Добру новину почув.

 

Розняв рота й дивується:

Твердий з м’яким цілується,

Антоневич і Горбаль

Аранжують руський баль.

 

Біда зразу сумна стала,

Аж зубами скреготала.

Далі каже: «Гов, га-гов!

Чи надовго ся любов?»

 

Пита русин: «А де ж Пелеш?»

Біда каже: «Що ти мелеш?

Хіба ж місце владиці

Тут при танцях, музиці?»

 

Каже русин: «Годі, Бідо!

Я до нього в хату піду!

Веди мене ід вікну,

Най на нього хоч зирну».

 

Русин в вікно зазирає,

А там Пелеш походжає

По покою, сарака,

Сам до себе балака.

 

То наголос, то знов стиха,

Мов та леді Макбетиха:

«Ось ще пляма є одна!

Тутки витер - там вона!»

 

Русина, що був несвічний,

Аж мороз пройшов трагічний.

«Чи він хворий, чи він спить?»

Біда каже: «Та-бо цить!

 

Пригадай собі помалу,

Як він в соймі сік Качалу,

А пани його, аж страх,

Цілували по руках.

 

Ось тепер ті поцілуї

[Печуть його гірш отруї,

І він спиртом заливав,

Де Тарновський цілував…»]

 

Іде русин, поплакує,

Біда при нім підскакує.

Каже русин: «Ночуймо!»

Каже Біда: «Кочуймо!»

 

Виїхали з Перемишля,

Стала Біда конець дишля;

Приїхали в густий ліс,

Ізломала Біда вісь.

 

«Гей, русине, бігай просто,

Ось тут живе жид за мостом:

Він тут держить мою часть,

Він нам зараз раду дасть».

 

Побіг русин, втепенився,

Жиду низько поклонився:

«Гей ти, Хаїм, чи чуєш,

Чим ти тутки торгуєш?»

 

«Ни,- жид каже,- чим торгую?

Я все тутки арендую:

Коршму, шлябант, баюри,

Мости, кості й фігури.

 

Чи горівки, чи підківки,

Чи парубка або дівки,

Чи козу, чи телицю,

Чи там свічку в каплицю -

 

Все у мене дістать можеш,

Як лиш гроші мені зложиш;

Коваль, стельмах, швець, кравець -

Як я скажу, все найдесь».

 

Дав наш русин, що жадали,

Зараз вісь йому зладнали;

Він хреститься та й дрижить:

«Та то дідько, а не жид!»

 

Помаленьку, покрадемки

Приїхали аж на Лемки -

Там їм була парада:

Обступила громада.

 

Лемки Біди не пізнали,

Капелюхи познімали,

Приязненько вітають,

«Відки пані?» - питають.

 

А може, ви з Америки?

Що там наші вуйки, стрики?

Що мій тато? Що мій внук?

Заробляють грошей гук?»

 

Каже Біда: «Стійте, люде!

Вже ж без Біди й там не буде.

Є там моя прислужка:

Андрухович і Грушка».

 

Приїхали до Сянока,

Там Русь тверда, як опока,

Кричить, мовби впала в дур:

«Русь от Сяна по Амур».

 

Каже русин: «Добре, братку!

Хай вам буде й по Камчатку!

Та мені здаєсь чомусь:

Якби мала наша Русь

 

Навіть двісті міліонів

Отаких, як ви, патронів,

То й тоді б з них, наконець,

Ще не був один мудрець.

 

Поки за Русь «великую»

Наші тверді викрикують,

То жиди тим часом тут

Нам з-під ніг «малую» рвуть!»

 

Іде русин чагарями.

Там вівчарі з отарами,

«Чиї вівці?» - «Газдівські».

«Чиї гори?» - «Жидівські».

 

«Колись були гори наші,

Доси́ть було сиру й паші;

Нині вівцю в гурт даєш,

Кварту сиру дістаєш».

 

Русин далі поганяє,

Він сю пісню здавна знає:

Жид, шинк, векслі - поміщик,

Хлоп, шинк, крейдка - небіжчик.

 

Приїхали аж на Турку,

Ходять бойки, як на шнурку,-

Біда з ними знайома,

Поміж ними як дома.

 

Каже Біда: «Гей, ви, бойки,

Скачіть мені полегойки!

Покажіть нам в тій хвили,

Яких штук вас навчили!»

 

«Навчили нас патріоти

Вчора шити, днесь пороти:

Вчора-м посла викляли,

Днесь наново вибрали».

 

Каже русин: «Чи здорова

Ваша рада повітова,

Та не тая торічна,

А та давня, предвічна?»

 

Кажуть бойки: «Давню раду

Засушили-м про параду,

Та й новую в тую ж мить

Здало би ся засушить».

 

Пита русин: «Є в вас школи?»

«Є, та дуже вчать поволи:

Школа в селі вже літ сто,

А письма не зна ніхто».

 

А в Хирові єзуїти

Засілися Русь ловити.

Русин живо тікає,

Біда за ним гукає:

 

«Гей, русине, не спішися,

Єзуїтам поклонися!

Вони дітей навчають,

Добра твого бажають».

 

Русин каже: «От-то й глупо!

Добра в мене й собі скупо,

А всі його бажають,

Мене голим лишають».

 

А в Самборі оказії:

Щось луснуло в гімназії.

І вилетів не гранат,

А директор-ренегат.

 

Приїхали у Дрогобич.

«Отут, Бідо, що нам зробиш?

Русин послом, бурмістром,

Гімназії міністром!»

 

Каже Біда: «Лиш помалу!

Доберу я причандалу:

Тут доносів, там винця,

Та й доїду їм кінця!»

 

З Дрогобича у Борислав

Русин Біду саму вислав.

«Іди, Бідо, не гайся,

Здоровенька вертайся!»

 

Їдуть жиди по дорозі,

Двадцять штири в однім возі,

Ще й шкапами худими -

Сіла й Біда між ними.

 

Бачив русин, як сідала,-

Три дні потім пропадала,

Аж четвертої ночи

Ледве ноги волочить.

 

Забризкана, захляпана,

Аж по вуха вталапана,

Вид подряпаний увесь,

А голодна, як пан пес.

 

Сіла мовчки, не