Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-         Я не хотіла, так вийшло, - мої виправдання жалюгідні. - Не треба було мене чіпати.

-         Я тебе поцілував, ти відповіла, - ричить. - Ти зовсім не була проти.

-         Я спала.

-         У тебе постійно якісь відмазки. То алкоголь подіяв, то спала. Просто зізнайся, що ти теж мене хочеш. В чому проблема? Ми дорослі люди. Не хочеш в машині, піднімемось у мою кімнату, але не зупиняй все знову на пів дорозі.

Його обличчя перекошене від емоцій, очі блистять азартним вогнем.

-         Ти навіть не уявляєш, як я сильно тебе зараз хочу, - понижує голос, тягнеться до мого обличчя, торкається підборіддя.

Прикриваю очі, намагаюсь заспокоїтись і відчути знову те тепло і нестримне бажання. Та все марно. Страх переміг і я вже його подолати не в змозі.

-         Вибач, але не можу, - качаю головою.

Відштовхую руку і стрімголов вистрибую з машини. Нічне повітря освіжає і допомагає прийти в себе. Закутуюсь у куртку і спішу в будинок, подалі від Стаса, щоб зникнути з його поля зору.

Вже в кімнаті падаю на ліжко і плачу. Картаю себе за слабкість і боязкість. Слабка, тому що не можу встояти перед поцілунками Стаса. Боягузка, бо боюся продовження. Як тільки приходиться переходити до основного, я ціпенію.

Треба зізнатись що у мене проблеми. У мене страх перед першим сексом. Саме тому у свої двадцять один я досі незаймана. І я навіть здогадуюсь звідки ростуть ноги. У всьому винен один з чергових кавалерів мами. Коли мені було шістнадцять, він дозволяв собі обмацати мене, а в якусь мить ледь не зґвалтував. Я втекла, змогла вирватись, але нікому про це не розповідала. Навіть мамі.

Можливо саме тому я з Андрієм так довго зустрічалась. Мене влаштовувала його нерішучість і у якійсь мірі байдужість до сексу. Він ніколи мене не домагався і поруч з ним я була спокійна.

Зараз поруч зі Стасом тіло різко прокинулось з довгої сплячки. Я відчуваю збудження і хочу більшого ніж невинні поцілунки. Та блок в голові нікуди не дівся. І я продовжую все зупиняти на найпікантнішому місці.

Напевно Стас на мене злий. Вкотре я його продинамила. Я справді думала, що цього разу зможу, але нажаль...

Напевно моя доля зістарітись і померти незайманою, так і не спробувавши чоловічого тіла.

 

Стас.

Знову те саме. Я сиджу в машині, намагаюсь заспокоїтись, а саме головне, чекаю поки член мій усвідомить, що йому сьогодні точно нічого не світить. Настя знову мене кинула. Завела, відповіла на пестощі, а потім боягузливо втекла. Таке відчуття, наче вона боїться. Веде себе, як незаймана п’ятнадцятирічна дівчинка. Посміхаюсь своїм думкам, хоч мені зараз не до сміху. Яйця розриває від бажання звільнитись від тягаря, а член продовжує стояти і на щось надіятись. Відчиняю дверцята машини і впускаю морозне повітря. Це має допомогти. Можна було поїхати до Ліни і розслабитись, але чомусь зовсім не хочеться. Від коли Настя засіла в голові, я став байдужий до блондинки. Вона хотіла сьогодні залишитись зі мною, запрошувала до себе. Я вкотре за цей тиждень відмовився, спер на негайні справи вдома.

Здається руда повністю охопила мою свідомість. І поки я не опинюсь в ній, не буде мені спокою.

Коли бажання зникає, виходжу з машини і йду у дім. У їдальні світиться світло і я на автоматі прямую туди. Мій молодший брат сидить за столом і п'є зі склянки апельсиновий сік. Хмикаю собі під ніс. Хороший хлопчик навіть у ночі не вживає алкоголю.

-         Чому не спиш? - байдуже запитую і прямую до буфету з пляшками.

Дістаю одну і наливаю собі пів склянки. Як не вийшло з сексом, то хоч вип'ю.

-         Щось розбудило мене, - хмуриться Ігор. - Наче двері гримнули. Я думав, це ти прийшов.

-         Я у кімнату ще не піднімався, - знизую плечима. - Скоріш за все то була Настя.

При згадці про дівчину у паху знову ниє, тому роблю декілька глибоких ковтків. Негідниця, напевно, зараз спокійно вкладається спати. Знімає цупкий одяг іде в душ. Мотаю головою, намагаюсь викинути її з думок.

-         Ви приїхали разом? - здивовано запитує і піднімає на мене сонні очі.

Він зараз такий пом'ятий і смішний. Киваю і допиваю коньяк.

-         Так. Вона хвилин п’ять, як зайшла в будинок.

-         А ти чого сидів в машині? – підозріло запитує.

-         Треба було, - ричу, не говорити ж йому правди.

Кладу пусту склянку на стіл і прямую до дверей. Ще треба хоч трохи поспати.

-         Стасе, - кличе Ігор, коли я вже маю виходити. Зупиняюсь. - Наглядай там за нею. Щоб з нею нічого не сталось.

Прохання мене дивує, невже він справді так хвилюється за цю дівчину. Можливо, вона йому подобається.

-         Я так і роблю, - кидаю на нього швидкий погляд і залишаю самого.

Я на неї постійно дивлюсь. Спостерігаю, вивчаю кожен її рух. І чекаю моменту, коли знову буде нагода до неї доторкнутись. Сьогодні я розраховував хоча б на поцілунок, але її реакція на мене спонукала діяти далі. Я вже був впевнений, що нарешті вона буде моя.

Та як то кажуть, не говори гоп, поки не перескочиш.