Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 7

Корецький потіснив враз  притихлого чоловіка, переводячи пекучим гнівом погляд із Віктора на мене. 

І цей погляд обпалював мене, як розпечене залізо. Карі очі, знову набували вже звичної мені темряви.

- Що це ти на себе вдягнула?! - гаркнув господар, та так, що у мене аж кухоль з рук випав. Розливши каву, та утворивши негарну пляму на білій бавовняній футболці. 

У Стаса зараз був такий вираз обличчя, що мені на мить навіть здалося, що він прямо тут, при всіх, накинеться на мене та придушить. Або розклавши мене на обідньому столі безсоромно візьме.

- Ох, — я перелякано відсахнулася від чоловіка. Та тільки зараз відчула, що кава була досить гаряча, і трохи обпекла мені груди.

- Не хвилюйся дитино, я зараз все приберу, — схвильовано затараторила бідна тітка Софа. Миттю кидаючись до мене на допомогу. - Чого ти Стас так на дівчинку накинувся  Ледь до гикавки не налякав, — бубніла невдоволено жінка, доки відтерала коричневу пляму.

- Тітко Софо, не лізь не у свою справу, — гаркнув диявол і на бідну кухарку. 

Мабуть, Корецький устав не з тієї ноги, або у Пекельному потойбіччі, виникли якісь дуже серйозні проблеми. Бо сьогодні здається у нього усі дістануть по шапці.

- Арино! - знову пекельний монстр звернув свою увагу на мене. А я тільки но почала розслаблятися. -  Дивлюся, ти вже допила свою каву? - погляд чоловіка красномовно пройшовся по мокрій плямі на моїй футболці. – Тоді, за п'ять хвилин чекаю тебе у своєму кабінеті. - Нат, проведеш її!  - розкидав розпорядження господар. Та різко розвернувшись, метикувався в один тільки йому відомий напрямок. 

А я з німим питанням уставилася на такого ж розгубленого Ната.

Той лише невинно знизав плечима. Хоча очима ніби казав: "А я тебе попереджав, Арино, вдягнися як слід і буде тобі милість від деспота".  Щоб йому. 

А про що він мене попереджав? Та він мені до ладу навіть нічого не пояснив. І причому тут взагалі одяг. Адже, за логікою, весь одяг який є   в шафі, що стоїть в моїй кімнаті я можу вдягати. Чи ні?

Як і наказав господар, за п'ять хвилин ми із Натом, по струнці стояли під дверима хозяйского кабінету. 

- Увійдіть, — пролунав владний голос, коли Нат постукав у двері. 

Ми з  Натом миттю на пару ввалилися в просторе приміщення. 

Величезний кабінет Корецького, що за інтер'єром доповнював дизайн всього будинку, виглядав дійсно навдивовижу. Тільки кольори тут були похмурішими, а лінії жорсткішими та гострішими. 

Чорна матова напільна плитка, масивні меблі із темного лакованого дерева. Величезний письмовий стіл, посеред кімнати,  та неймовірних розмірів книжкова шафа. Вона була розташована вздовж всієї стіни, якраз навпроти дверей. 

Корецький повільно розвернувся до нас,  бо до цього стояв спиною.  Ніби задумливо обираючи одну зі своїх численних книжок. Та зовсім забувши що викликав нас із Натом. 

– Тільки Аріна, — хрипко промовив, пропалюючи мене поглядом. Так що в мене коліна підігнулися. 

Мені здається він взагалі нормально  дивитися на мене не може.  Тільки як на якусь іграшку для збочених забав. 

- А ти, доки погуляй, — звернувся він до Ната, навіть не дивлячись у його сторону. Зараз вся його увага була прикута лише до мене. Це й лякало. 

Від звуку його голосу, що вібрацією віддало по всьому тілу, я зіщулилася ще більше. Мені не хотілося, щоб Нат йшов. Я реально боялася залишатися тут із ним, на одиниці. Але хлопець навіть і не думав ослухатися свого боса, тому швидко вийшов. Кинувши мене віч-на-віч зі звіром. Жахливим голодним хижаком. Що готов був розтерзати мене бідну, тільки одним поглядом.

Як тільки за Натом зачинилися двері, вогняний погляд, майже чорних очей, ще більше спалахнув. Придавлюючи мене  незримим тиском. 

Мені раптом закортіло провалитися крізь землю, або зірвавшись з місця втекти.

Але єдине, на що я зараз була здатна, це повільно позадкувати до дверей, поки не вперлася в неї спиною.

- Підійди ближче, Арі-іно, — ніби прогарчав, гіпнотизуючи поглядом як справжнісінький удав.

І я, ведена лише звуком його голосу, несміливо зробила крок уперед. А потім ще один. Поки не опинилася на відстані витягнутої руки від чоловіка.

- Скажи мені дівчинко, хто наумив тебе так вдягнутися? – його голос звучав оманливо спокійно. Але щось мені підказує, що це затишшя перед бурею. - Чому з купи брендових та до біса дорогого манаття, що тобі я накупив, ти обрала саме таке ошмаття? - зло прошипів Корецький. - Чи не попереджали тебе, що у себе в дома, та взагалі поряд із собою, я хочу бачити лише красиві речі. 

- Я обрала лише те, у чому мені буде зручніше, не більш. І я не розумію, що зробила не так?  - стримано шепочу. 

- Зручніше кажеш? - вискалившись, чоловік простягає до мене свою руку і боляче хватає за горло. Та різко розгорнувши в інший бік, с силою втискує мене попою у свій величезний дубовий стіл. Я навіть скрикнути не встигла.

Повільно поставивши руки по  обидві сторони від мене, загрозливо нависнув зверху. 

Паніка вмить розтеклася по моїх венах і почала  наростати з такою ж швидкістю, як і темрява в очах лютого монстра. Що зараз тиснув на мене своєю силою. У мене навіть голос пропав від страху.

- Ти дуже неслухняна дівчинка, — прохрипів чоловік нагинаючись до мене ще ближче. Ще трохи та майже торкаючись моїх вуст. Я вже відчувала на своєму обличчі його гаряче дихання. - Таких неслухняних треба наказувати.

В наступну мить мою праву сідницю опік болючий ляпас. 

- Ой, — пискнула. Заливаючись краскою від сорому, та легкого збудження. 

А в очах чоловіка в цей момент  на мить спалахнув вогонь. Пекельний, безсоромний, божевільний.

- Подобається коли тобі роблять боляче Арі-іно? - прохрипів низьким голосом, що, гарчав,  та був майже утробним. А його долоня, що хвилину тому міцно стискала мою сідницю. Ніжно о гладила місце шльонка.  

І не встигла я заперечити, що ні, мені не подобається коли мені роблять боляче. Та навіть якби це було так, він ніколи про це не дізнається. Як мої губи обпалило у вимогливому та  до болю пристрасному поцілунку. Що вмить затягнув мене у порочну темряву бісівських очей. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍