Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 8

Шейлін

Пронизливе яскраве світло впало на обличчя, змушуючи розплющити очі і скривитися. А потім прийшло усвідомлення того, що підворіття, величезний чорний дракон, полум'я, грізне ревіння – все це зникло! Перед очима з'явилася біла стеля і знайома химерна золотиста люстра з кришталевими дзвіночками. І тиша навколо. Спальня?

Тож ніякого нападу не було? Просто нічне жахіття? Або... все ж таки ні?!

Замружилася, прислухаючись до себе. Не було ні болю, ні втоми... Навпаки! Усередині з'явилося дивне, незнайоме насамперед відчуття. Воно розтікалося тілом потоком полум'я, перевертаючи все зсередини. Вогонь то накочував, приносячи ніби чужі дивні емоції, то відступав, повертаючи у реальність.

Зробила глибокий вдих і сіла на ліжку, відчуваючи, як світ перед очима похитнувся. І перше, що побачила – ненависний чоловік.

Тайраш мовчки сидів на підлокітнику крісла, вп'явшись у мене задумливим немиготливим поглядом. Стало зовсім незатишно. Що він взагалі робить у моїй спальні?

– Як ти себе почуваєш? – немов дізнавач з імперського розшуку, поцікавився Тайраш. – Нічого особливого не відчуваєш?

Розірвана сукня ледве прикривала тіло і так і норовила сповзти з плечей. Ох! Значить... Значить, нічого не наснилося! Все було насправді! Але тоді, що сталося там, у темному підворітті? Чому я нічого не пам'ятаю? Як я взагалі повернулася до цього будинку?!

– Яка тобі справа до мого стану? Ти ясно дав зрозуміти, наскільки сильно мене ненавидиш! Іди! Мені нема про що з тобою розмовляти! – Нахмурилася і натягла ковдру на плечі і спробувала встати на ноги.

Хотілося позбутися “чоловіка” якнайшвидше! Може, він… перевірив цей трюк з моєю втратою пам'яті, щоб замкнути мене вдома? Щоб я не заважала і надалі йому продовжувати наклепувати і жити образою минулого.

– Добре, спробуємо по-іншому! – Процідив Раш, схопивши мене за руку, і буквально висмикнув з ліжка.

І так само мовчки потягнув на вулицю, минаючи приголомшену від усього, що відбувається, прислугу напівтролиху. Я ледве тримала ковдру на плечах.

– Ти при своєму глузді взагалі?! Куди ти мене тягнеш? – Спробувала струсити його руку зі свого зап'ястя, відчуваючи, що ще мить і власна магія вийде з-під контролю. – Хоча, кого я питаю! Можеш нормально пояснити, що відбувається? Як ми повернулися до твого будинку?!

Раш зупинився, знову нагородив мене якимось довгим задумливим поглядом, але все одно не сказав жодного слова. Міцніше вчепившись у передпліччя, знову потяг за собою, перетнув вітальню і відчинив двері, що вели на заднє подвір'я, освітлене нічними магічними ліхтарями. Тіло огорнула вечірня прохолода, яка нітрохи не остудила мого гніву. Усередині все кипіло! Здавалося, ще мить, і я просто зітру цей зарозумілий вираз з обличчя ненависного чоловіка одним спалахом.

– Слухай… будь ласка! І не скандаль, як завжди! – Раш завмер навпроти мене, все ще підтримуючи під лікоть.

Що саме я мала почути? Поки я була непритомна на нього що, кам'яні тролі напали?! Позбавили останніх залишків розуму?

– З нас двох скандалиш останнім часом ти! – гаркнула, висмикуючи свою руку з його захвату. – Що я маю слухати? Поясни!

– Я тебе нормально попросив, взагалі-то! Все, що тобі потрібно просто слухати! – він зробив кілька кроків у бік великого відкритого майданчика.

В одну мить Раша огорнули червоні іскри, закружляли, немов у вихорі, злітаючи в небо. Я заворожено завмерла на місці, спостерігаючи, як на місці ненависного чоловіка з'явився величезний чорний дракон. В його очах, розкреслених вертикальною зіницею, спалахнуло рудувате полум'я. Луска іскрилася, відбиваючи магічне світло. У кожному русі відчувалася сила, міць і могутність. Аргрім мені подобався набагато більше, ніж Тайраш.

Дракон неквапливо опустив голову, підніс її до мого обличчя. Дивився уважно, ніби вивчаюче. Тут же повіяло жаром. Трохи зволікаючи, я все ж таки не втрималася, торкнулася гладкої луски. Тепле, наче нагріте на сонці каміння. У грудях щось стрепенулося. З'явилися незнайомі насамперед уривки почуттів, які ніби не належали мені.

Аргрім відсахнувся, обдаючи мене гарячим подихом, і відкинув голову. Змахнув крилами, здіймаючи сильний вітер, і заревів так, що в мене заклало вуха і перехопило подих. Але... в ту ж мить тягучими теплими хвилями на мене обрушилося захоплення, що сп'янило, радість. Мить, і тишу, що настала, пронизало слабке, ледь чутне ревіння. Воно розтікалося моїм тілом. Проникало у думки.

Але як?! Чому? Цього не може бути! Адже це… вона?! На очі навернулися сльози. Серце шалено заколотилось об ребра.

Аргрім схилився знову до мого обличчя – вертикальна зіниця стала ромбовидною. Ніздрі роздулися, наче він знову принюхувався.

Він відчував? Відчував, що це дракониця?

Потрібно було спитати Раша. Прямо зараз.

– Що ти відчуваєш?! Раш! – Мій голос зірвався на крик.

Звичайно, не відповівши дракон різко відсторонився. Змахнув крилами і здійнявся в чорне нічне небо. Лише вітер розтріпав волосся і кинув в обличчя опале листя.

Втягнула повітря і заплющила очі. Полум'я все ще вирувало по венах, розносячи незнайомі почуття, емоції, уривки спогадів. Перед очима замиготіли гори та луки, долини та водоспади, сірі піски та білі хмари... І щастя! Безмежне і неосяжне щастя затопило мене з головою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍