Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

– Розділ 11 –

Я прокидаюся вранці в ліжку одна, Андрія поруч уже немає. Я солодко потягуюся, і на мене раптом накочуються спогади про вчорашню ніч, від чого я відчуваю легке поколювання внизу живота. Андрій ще довго не давав мені заснути. Ми знову і знову займалися сексом. Диким, спекотним, неприборканим. Мені було з ним дуже комфортно, але водночас так хвилююче. Адже кожен його дотик, кожен рух або поцілунок змушували мене задихатися від бажання і мліти від насолоди. 

У якийсь момент думаю про те, що було б, якби ми зустрілися з ним раніше, задовго до мого шлюбу з Ромою. Як би тоді склалося моє життя.

Я сідаю в ліжку, озираючись навколо, в пошуках свого одягу і бачу його акуратно складену на стільці. Я дістаю з рюкзака білизну, і раптом з кухні лунає дзвін посуду. Я швидко натягую одяг і прямую на звук.

Андрій розставляє на столі тарілки, і, помітивши мене, посміхається.

– Добрий ранок, виспалася? – він підходить ближче й обіймає мене за талію.

– Авжеж, от тільки прокидатися в порожньому ліжку було самотньо, – облизнувши губи, я дивлюся на нього грайливо.

Андрій стежить за моїм язиком, і я відчуваю, як напружуються його м'язи на руках.

– Я ледве стримався, щоб не опинитися в тобі, тому пішов готувати сніданок. Тобі потрібен був відпочинок після безсонної ночі, і я не хотів тебе турбувати.

Відчуваю, як моє обличчя заливається фарбою, перед очима раз у раз спливають відверті сцени з минулої ночі.

– Який ти турботливий, – я нервово посміхаюся.

– Ти навіть не уявляєш наскільки.

Андрій різко підхоплює мене під сідниці і саджає на стіл. Усе відбувається настільки швидко, що я трохи гублюся, а його губи вже щосили ковзають по моїй шиї, злегка покусуючи її і покриваючи вологими поцілунками.

– Здається, ти щось говорив про сніданок, – я намагаюся зібратися з думками, стогнучи в його обіймах.

– Не до нього зараз, – він хапається за край моєї кофти й миттєво стягує її через голову.

Потемнілим від пристрасті поглядом, він вдивляється на мої збуджені соски, адже під кофту я не одягла бюстгальтер. Мені хочеться прикритися руками, стає трохи ніяково від його пильного погляду, але я швидко борюся зі сором’язливістю і продовжую сидіти на столі, знемагаючи від бажання.

– Хочу дивитися на це вічність.

Я не встигаю перевести подих, як його рот уже щосили пестить мої груди. Я вигинаюся назустріч його поцілункам, судомно вхопившись за край столу. Виникає бажання скинути з себе залишки одягу, щоб не залишалося жодних перешкод між нами. Руки самі тягнуться до ременя на його штанях і за мить ми обидва повністю оголені. Андрій миттєво опиняється між моїх широко розведених стегон і різко входить у мене, зірвавши з губ протяжний стогін задоволення, який він заглушує поцілунком.

Наша пристрасть поглинає нас, і я навіть не помічаю, в яку мить опиняюся притиснутою спиною до столу, поки Андрій вбивається в мене, дбайливо притримуючи за стегна.

Трохи пізніше після такої пристрасної близькості, ми, все ж, снідаємо. І це найсмачніший сніданок у моєму житті, як мені здається.

 

***

Минає чотири дні відтоді, як ми вперше стаємо близькими з Андрієм. І за ці дні я зрозуміла, що абсолютно нічого не знаю про своє тіло. Андрій змушує мене божеволіти в ліжку від насолоди. За ці дні він не просто бере моє тіло, а й примудряється торкнутися моєї душі.

– Ти йдеш? – я бачу, як Андрій кудись збирається.

– Так, потрібно поповнити наші запаси. Сходжу в місцевий магазин.

– А це далеко? – мені зовсім не хочеться залишатися в цьому будинку на самоті, але тут я згадую, що потрібно зателефонувати дядькові.

– Через три будинки від нас, – він цілує мене в губи і виходить з дому.

Визираючи у вікно, я чекаю, коли Андрій відійде подалі від будинку, і дістаю з рюкзака телефон, який мені дав Мирон. Добре, що я знаю на пам'ять номер телефону дядька, тож, не зволікаючи, набираю його і з хвилюванням очікую на відповідь. У слухавці чуються гудки, але дядько не відповідає. Я починаю нервувати через це. У мене мало часу, адже скоро повернеться Андрій. Я скидаю виклик і набираю ще раз. І вдруге дядько не відповідає, і я вирішую зателефонувати в його офіс.

– Алло, – відповідає Маргарита, секретарка мого дядька.

– Рито привіт, це Віра. Я ніяк не можу додзвонитися до дядька Богдана. У нього, напевно, нарада?

Я чую в слухавці важке зітхання секретарки і, від поганого передчуття, у мене стискається серце.

– Доброго дня, Віро Олександрівно. Ні, у Богдана Юрійовича немає ніякої наради. Річ у тім, що...

Я нервово кусаю губи, чекаючи відповіді, але передчуття всередині дуже нехороше.

– Що, Рит? Кажи!

– Річ у тім, що Богдан Юрійович у лікарні, у важкому стані. У нього стався інсульт і його прямо з офісу відвезли в реанімацію, – я чую з її голосу, що Рита дуже переживає з цього приводу.

Моє горло ніби стискає невидима рука. Стає важко дихати і серце починає битися як божевільне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍