Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

153
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 118
Перейти на сторінку:

- Не склалось.

Він задумався, тільки цього разу сум заліг між очима у вигляді поздовжньої зморшки. Я не перепитуватиму. Захоче – сам розповість.

- Ми з братами все ще у пошуках.

- Так, знаю я ці чоловічі вічні пошуки.

- Не зрозумів?

- Чоловіки завжди шукають чогось нового, не бажаючи зупинитись там, де просто добре. Знаєш, коли знаходиш свою людину, на душі стає спокійно, ніби ти потрапив до істинно рідного дому, і виходити з нього назовні бажання немає. Вдома добре, затишно, тепло, а головне, там тебе люблять.

Я прикусила губу. Навіщо це я виливаю душу перед цим хлопцем? Він мені ніхто. Раптом ще тріпатися почне, сам може ту сторінку з плітками веде, от і в'ється за всіма по черзі, щоб секрети дізнаватися. Блін, я піддалася.

- Двадцять три, кажеш? Тоді це я мушу філософствувати про життя, підбираючи метафори. І поряд із ким ти почуваєшся як удома?

- Мені вже час. Бувай! – тікаю.

Переміщаюся швидше, аби більше не брати участі у розмові. Так навіть собі не доведеться відповідати на це запитання. Як завжди, роблю кілька зупинок. Спочатку висотка, вибираю п'ятнадцятий поверх. Тут пусто, камер немає, залишуся непоміченою. Стою на сходовому майданчику пару секунд, але встигаю відчути табун дрібних мурашок на спині. Такбуває, колихтосьприцільно дивиться на мене.

Обертаюся.

- Ти що стежиш за мною?

На мене з усмішкою дивиться Елім.

- У мене ще одне запитання, а ти втекла. Довелося пересуватися за тобою.

- Не треба цього робити, - я непідробно злюсь, реально бісить. Добре, що я виробила звичку переміщатися додому з кількома пересадками.

- Давай сходимо кудись удвох. Що скажеш?

- Дякую, ні.

Знову переміщаюся, відчуваю його енергію поряд. Навіщо він знову за мною йде? Куди ховатися від його настирливості?

- Зупинись, Еліме, - ми знову на чужому поверсі в малознайомому будинку.

- Чому?

- Я нікуди не ходжу з дідками, - ледь стирую сміх, хоча вдодночас я злюсь. -  Почуваюся незручно у присутності старших і не вмію підтримувати розмову.

На його обличчі з'являється роздратування чи злість, а я внутрішньо посміхаюся. Знаю, чим зачепити чоловіка. Це легко. Ведеться, як дитина. За секунду Елім перемістився впритул до мене, його дихання вже обпалює мій лоб, волосся на маківці ось-ось спалахне від його люті.

- Це я дідок? - Рука тягнеться до моєї щоки, швидко відсторонююся.

- Не чіпай мене, - я ледь не крикнула.

- Чому?

- Я не люблю, коли мене чіпають, - прибріхую трохи, але не буду прямо говорити, що можу збудитися від такого дотику, тим більше, якщо згадаю, як Енді торкався моєї ілюзії. – Не ходи за мною.

Останнє майже прогарчала, але розумію, що його навряд чи зможу зупинити. Він уже двічі йшов за мною слідом. Ймовірно, сьогодні вирішив дізнатися, де я живу. Мені не вистачає такої наполегливості в характері чи навіть нахабності.

- Я запрошую тебе на побачення. І якщо ти ще раз назвеш мене стариком, я тебе покараю.

- Як? - я посміхнулася, вийшло, напевно, зле.

- Я вигадаю, - його голос звучить загрозливо.

- Я почуваюся як удома поряд з Енді, з ним мені спокійно та добре. Я знайду спосіб бути разом і нікого іншого я не хочу.

Іду в бік найближчих дверей, що ведуть у квартиру. Вставляю ключ у замкову щілину, провертаю двічі. Його погляд досі на моїй спині. Елім не пішов, спостерігає мовчки. Підозрюю, що він дивиться зі злістю, а може з жалем. Не хочу бачити його обличчя. Я ж не спеціально намагаюся його зачепити, мені не приносить задоволення знущання над іншими. Я хочу свого щастя. А йому я нічого не винна.

Стою на порозі квартири, обернувшись нарешті до нього обличчям. За секунду зачиняю за собою двері. Я вдома.

- Привіт, Феню! - Не вдалося сказати це весело, вийшло сумно. Чомусь мені стало шкода Еліма. Може запав на мене по-справжньому, а я йому, виходить, розбиваю серце. Треба було сказати, що ми можемо залишитися з ним друзями. Спілкуватися було цікаво. Я багато чого дізналася від нього лише за кілька годин у бібліотеці.

На телефоні з'явилося повідомлення від Еліма .

- Розумна не за роками.

Не відповідатиму. Це він має на увазі, що привела я його до чужої квартири. Він напевно потім постукав у двері, до яких я ввійшла, наївний старий. Я ж відчинила квартиру магічним ключем. Він завжди веде мене додому, яких би дверей я не відчинила. Смішно, якщо йому там відкрив якийсь чоловік у трусах. А Елім такий: «А Есму можна? Есмо?!». Але мене там нема. Сміюся сама від свого жарту. Відстежити він мене точно не зможе. Нехай знає, як слідувати за мною.

1 ... 23 24 25 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магія у подарунок, Мiла Морес"