Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

там таке, якісь дрібні збитки. Їй доведеться почистити дивани та здати до хімчистки фіранки.

Раптовий гуркіт розірвав елегантну та гармонійну атмосферу в автівці.

— Що таке?

Бранделлі глянув у бокове дзеркало. Воно відобразило пику Луконе. Той реготав, як навіжений. Позаду нього Гак звівся в сідлі мотоцикла і ще раз сильно копнув машину.

— Це ті несамовиті! Швидше, газуй!

Кіко перемикнув передачі й прискорився. Легкі мотоцикли також розігналися і не відставали від нього. Бабі стривожено озирнулася. Вони всі були там, на своїх потужних мотоциклах — Кролик, Полло, Сицилієць, Гак, а посередині — Степ. Куртка на голому тілі напнулася, відкрилась, демонструючи торс. Степ їй усміхнувся. Бабі відвернулася.

— Кіко, мчімо звідси якнайшвидше, я боюся!

Кіко, не відповідаючи, продовжив кермувати, тиснучи на газ. Машина летіла вниз, по узвозу Кассії, у холоді ночі. Але мотоцикли не відставали. Кролик прискорився, Полло витягнув ногу й прямим ударом розбив задню фару. Сицилієць копнув ліві бокові дверцята позаду Кіко і геть їх пом’яв.

— Бля, вони мені її нівечать!

— Кіко, навіть не думай зупинятися, бо тоді знищать тебе.

— Ні, але я можу дещо їм сказати.

Натиснув електричну кнопку віконечка, відчинив його до половини.

— Слухайте, хлопці, — прокричав він, намагаючись зберігати спокій та не з’їхати з дороги, — це машина мого батька, і якщо…

Йому чвиркнули у самісіньке обличчя.

— Яху-у-у-у-у, влучив, сто пунктів!

Полло схопився на ноги позаду Кролика, піднявши руки вгору на знак перемоги.

Кіко у відчаї витерся замшевою хусточкою, дорожчою за рукавички Полло. Бабі з відразою подивилась на цей плювок, який ніяк не хотів стиратися з обличчя Кіко, потім натиснула електричну кнопку, закривши віконечко, перш ніж Полло примудриться поцілити у щось іще.

— Намагайся доїхати до центру, може, там поліція буде.

Кіко відкинув на заднє сидіння хусточку і продовжив кермувати. Почулися ще звуки розбитих фар та зім’ятого заліза. «Кожен удар, — подумав він, — це сотні тисяч лір збитків та довжелезні скандали з батьком». Тоді, засліплений раптовою злістю, рвучко вивернув кермо. Машину занесло спочатку праворуч, відтак ліворуч, вона штовхнула мотоцикли. Сицилієць метнувся вбік, опинився на іншій смузі, на щастя, порожній. Кролик ударив по гальмах, щоб не вилетіти з дороги. Кіко зареготав майже в істериці.

— Вони хочуть війни? Добре, вони її отримають! Я їх усіх уколошкаю, розчавлю, як мишей!

Ще раз крутонув кермо, відкинувши машину праворуч. Бабі перелякано вчепилася в ручку дверцят. Степ, побачивши машину, що їде йому назустріч, звернув, одночасно перемкнувши передачі й загальмувавши. Мотоцикл плавно виїхав на центр дороги, позаду машини.

Кіко глянув у дзеркальце заднього виду. Група була позаду нього, близько, як і раніше.

— Ага, злякалися? Добре! А ось скуштуйте це!

Різко витиснув гальмо. Увімкнулася автоблокувальна система. Машина майже зупинилась. Ті мотоцикли, що були обабіч машини, обігнули її, з’їхавши убік. Малюк, який їхав якраз по центру, спробував загальмувати, але його «Веспоне» з гладкими колесами поїхав поковзом і врізався в бампер. Малюк упав. Кіко рвонув з місця, витискаючи газ на повну. Мотоцикли, що опинились були перед машиною, від’їхали, злякавшись. Інші зупинилися допомогти пораненому другові.

— Бля, який сучий син!

Малюк підвівся, його штани звисали лахміттям на правому коліні.

— Погляньте лише сюди.

— Еге, з огляду на те, як ти летів, то ти неймовірний везунчик. Нічого тобі не сталося, тільки коліно подряпав.

— Та яке, курва, коліно, воно мене не гребе, той гівнюк порвав мені джинси «левайс», що я купив позавчора.

Усі засміялися, радісно та полегшено, завдяки другові, який не втратив життя і навіть бажання жартувати. Степ подивився на «BMW», що віддалялася по шосе. Між деревами, що тулилися одне до одного, вдалині швидко пропливали хмарки. Великий яскравий місяць висів на небі. Справді недосяжним був тільки він. Потім «BMW» звернула праворуч, на проспект Франча.

— Яху-у-у-у-у, я їх зробив, я їх нажухав, тих виплодків!

Кіко у захваті лупасив руками по керму. Знову зиркнув у дзеркальце. Тільки одна машина вдалині. Він заспокоївся.

— Гівнюки, гівнюки! — Підскочив на сидінні. — У мене все вийшло!

Потім згадав про Бабі, що сиділа поруч.

— Як ти? — знову набув серйозного вигляду, стривожено подивившись на неї.

— Вже краще, дякую. — Бабі відчепилася від ручки дверцят і сіла нормально. — Тепер я хочу дістатися додому.

Кіко перемкнув передачу й повернув праворуч, униз узвозом.

— Я негайно відвезу тебе.

Зупинився на хвильку перед знаком «стоп», потім рушив у напрямку мосту Мільвіо. Кіко ще раз глянув на Бабі: мокре волосся розкидане по плечах, блакитні очі все ще трішки налякані.

— Мені прикро через те, що сталося. Ти дуже злякалася?

— Добряче.

— Хочеш чогось випити?

— Ні, дякую.

— Я, однак, мушу зупинитися на хвильку.

— Як хочеш.

Кіко розвернув машину. Зупинив її перед фонтанчиком якраз навпроти церкви, плюснув собі водою в обличчя, змиваючи останні краплі слини Полло. Потім підставив ще мокре обличчя свіжому вітру ночі, розслабився. Коли розплющив очі, довелося подивитися у вічі реальності. Його машина, чи б то пак машина його батька…

— Срака-байрака! — прошепотів сам до себе і з удаваною байдужістю обійшов довкола неї, оцінюючи збитки та витягаючи друзки розбитих фар, що хиталися. Дверцята були всі зім’яті, боки подряпані. Подекуди злущилась металізована фарба. Спробував подумки прикинути збитки. Десь два мільйони. Якби він пішов на ту телепрограму, де учасники мають вгадати правильну ціну, то його не взяли б навіть глядачем у залу. Це було дуже далеко від рахунку, який би йому виставив будь-який реальний ремонтник, більш-менш чесний чи крадійкуватий.

Спробував удати, що не впав у відчай. Насправді впав, ще й як. Його батько був схиблений на машинах, особливо на цій, зважаючи на те, скільки він змушений був чекати, перш ніж її отримати. Майже стільки ж, скільки й сам Кіко чекав у той вечір у своїй кімнаті, перш ніж наважився попросити її в нього. Дуже силувано усміхнувся до Бабі.

— Ну, треба трішки її привести до ладу, тут дещо подряпалось.

Не встиг договорити. Темно-синій мотоцикл із вимкненими фарами, який досі їхав назирці за ним, із гуркотом зупинився за крок від нього. Кіко не встиг обернутися, як його відкинуло потужним ударом на капот. До кошторису додалося ще з пів мільйона лір. Степ насів на нього всією вагою, почав гамселити по обличчю.

Губи одразу ж скривавились.

— Допоможіть! Допоможіть!

— Так ти наступного разу навчишся тримати язика