Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 7.

Не знаю, що саме змусило мене це сказати. Але граф не дуже зрадів моїй наполегливості. Більше він зі мною не розмовляв. Соур не вигнав мене, звичайно, але його ставлення до мене не змінилося. Упереджений, із зарозумілим поглядом. З усього того, що сталося і побаченого, я могла зробити висновок, що Соур весь цей час допомагав своєму господарю, виконував елементарні роботи і іноді навіть годував. Чи знала про це Амадіна... для мене це питання залишалося відкритим. Соур суворо заборонив мені говорити з нею про все, що сталося. А за словами кухарки, вона продовжувала підливати ліки в їжу господаря. Та й поводилася, як і раніше, сердечно переживаючи за господаря.

Я продовжувала приносити сніданки та вечері, залишала їх на столі, а потім поверталася через деякий час за порожніми тарілками. Це був наказ мілорда. Намагалася якнайшвидше прибратися в кабінеті, і під прицілом дивного погляду графа йшла геть. Кілька разів господаря відвідав доктор Марвей. Він не коментував свої приходи, але я помітила, що графу явно було зле після нього. Правда з Його Світлістю більше не траплялося нічого схожого з тим страшним випадком.

В принципі, саме таку роботу я й передбачала. Соур хоч і завантажував мене роботою ще більше, ніж раніше, але я встигала вести щоденник спостережень за графом. Мені цілком вистачало тих кількох хвилин протягом дня, щоб просканувати рівень його магічної сили. Не швидко, повільно, але вона зменшувалася. Незважаючи на те, що у графа відмовило майже все тіло, у ньому залишалася сила. Крім фізичної сили, я бачила залишки й магічної. Але буквально через тиждень я вже насилу могла просканувати нитки різної магічної сили.

Справа в тому, що якщо нам, звичайним людям потрібно просто фізичне здоров'я, то таким, як граф, магам, буде недостатньо фізичних вправ, правильного харчування та ліків у разі захворювання. Їхнє фізичне здоров'я безпосередньо залежить від сили та рівня магічної сили в організмі. Простіше кажучи, немає магії – немає здоров'я. З одного боку, може здатися, що це великий мінус, але це помилка. Зламати магічні поля практично неможливо. Саме тому люди з вищого суспільства, маги, практично не хворіють. Застудився? Швиденько від застуди позбавить магія. Це нам, ресам, не пощастило. Організм зцілюють лише ліки, які не завжди ефективні, які коштують чимало грошей.

Останніми днями я все більше відчувала втому в тілі, періодами сильний головний біль, але не надавала цьому особливого значення. Багато роботи, відсутність свіжого повітря, мабуть, давали про себе знати.

Мені вдалося однієї ночі вибратися потайки з дому і відправити повідомлення з усіма моїми спостереженнями професору Шолла. Зізнатись, я була стурбована тим, що сила графа зникала. Мені здавалося, що якщо він досі у своєму розумі, то... йому під силу хоча б підтримувати свій стан, не давати змоги магічним потокам зникати. Взагалі поведінка та мотиви графа мені здавалися дуже підозрілими.

Але цієї ночі мені погано спалося. Я прокидалася вся в поті і не могла зрозуміти, що зі мною відбувається. І щоразу, коли я намагалася встати з ліжка і відчинити вікно, я миттєво провалювалася у прірву. А потім знову прокидалася, бачила стривожені очі Тихіша, і знову провалювалась у дивний сон.

Я гуляла графським садом і постійно відчувала чиюсь присутність позаду себе. Але щоразу обертаючись нікого не помічала. Але навіть уві сні я відчувала себе дуже погано. Я присіла під деревом і заплющила очі.

— Ресо! Ресо, прокиньтеся ж!

Я проспала? Чому голос Соура вривається у мій сон?

Я ледве розплющила очі і витріщилася на суворе обличчя дворецького, який навис наді мною.

— Що… що сталося? Час вставати? - пробелькотіла я і спробувала натягнути на себе ковдру.

— Що з Вами? Вам погано? Ви нездорові?

Дивлячись на його обличчя, насилу можна було припустити, що він хвилюється з цього приводу. Швидше за все, я справді проспала. Я потяглася за годинником... Лише три години ночі.

— Що Ви робите в моїй кімнаті настільки рано, Соуре?

Дворецький помовчав, уважно розглядаючи мене.

— Вас викликає до себе Його Світлість. Негайно!

— Викликає? Мене? А що сталося?

Я злякалась. Мене ігнорували більше тижня, а тепер посеред ночі викликають до себе? Але тільки я стала на ноги, як світ закружляв довкола. Опритомніла я швидко, але з жахом зрозуміла, що Соур несе мене на руках.

— Що... що Ви робите? Відпустіть мене...

Кам'яне обличчя дворецького залишилося незмінним, і він навіть не відповів мені. Він спустився сходами і завернув у бік кабінету графа.

— Мені треба одягнутися... Соуре... так не можна, — а язик мій щось заплітається і голова знову наповнюється туманом.

Я помітила, що двері до кабінету відчинилися самі, ніби пропускаючи нас усередину. А повіки знову наповнюються свинцем, знову переді мною все пливе... Я лише зрозуміла, що мене акуратно поклали на щось м'яке, мабуть, ліжко графа... і я знову знепритомніла.

— І що ти наробила цього разу, дурне дівчисько? - почула я голос уві сні. Я сиділа під тим самим деревом у графському саду, але тільки зараз мене хтось ніжно обіймав за плечі і притулив до себе. Голос лився поверх моєї голови, мене ніжно погладжували по плечах та руках.

— Я? Нічого...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍