Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Розділ 9 (Звинувачення)

З нашої розмови з паном Халімом минуло близько тижня. Весь цей час я покірливо чекала, коли моє прохання буде виконано. По-перше, мені було не зручно спілкуватися з мамою через телефон Маліки, по-друге, я розуміла, що вдома все дуже кепсько з грошима. Я хотіла хоч якось їм допомогти, але не могла навіть з дому вийти. Останнє мене дуже насторожило. 

Якщо раніше Маліка говорила, що краще не покидати самій периметр будинку, то тепер ситуація інша. Пан Халім наказав мене не випускати. Скільки я б не намагалася дізнатися причину цього, мене мовчки ігнорували. Домоправителька також не знала чому це рішення було прийнято.

Двічі я намагалася потрапити до пана Халіма, але жодного разу не змогла. Він рано-вранці їхав до офісу і пізно ввечері повертався. Маліка говорила, що її пан зараз не у найкращому гуморі і радила не лізти під гарячу руку. Я й не хотіла, але обставини цього потребували. 

На вечір шостого дня одна з дівчат, яка працювала у домі Аль-Біші прийшла за мною за наказом пана Халіма. Мене мало не під руку провели до кабінету, в якому сиділа занепокоєна Маліка. Від вигляду жінки моє внутрішнє передчуття почало кричати про лихо. Та тільки я й уявити не могла, що могло трапитися. 

Усі дні я вела себе пристойно, сповідувала дивні для мене традиції та нікому не перечила. Я уважно слухала рекомендації Маліки і зайвий раз намагалася не виходити зі спальні. У моїх діях не було нічого, що могло б викликати гнівний погляд пана Халіма.

- Доброго вечора - вартує тільки мені переступити поріг кабінету, як я нутром відчуваю гнітючу атмосферу. 

Пан Халім киває мені головою на крісло біля його столу, в яке я сідаю на тремтячих ногах. Я кидаю обережний погляд на Маліку, у надії побачити підбадьорення, але його немає. Мені стає все більше тривожніше від цього всього. Я навіть близько не уявляю, що далі буде відбуватися. 

- Що трапилося з твоїми документами? - питання мене дивує адже я вже давала на нього відповідь. 

- Їх вкрали разом з моїми речами. Я залишилася в аеропорту без нічого. 

- Що тоді це? - пан Халім встає з-за столу і викочує до мене валізу, при вигляді якої моє серце пропускає удар. Я і слова не встигаю сказати, як її переді мною відкривають, а звідти випадає мій одяг. 

- Я… я… - у грудях пече від сильного хвилювання. Мені важко не тільки говорити, а й дихати.

- Пані? - Маліка робить крок до мене, але її зупиняє пан Халім.

- Облиш її, бо це ще не все - на столі з’являються спочатку мої документи, а далі декілька фото з підписом. Я тремтячими руками тягнуся до них і з жахом розумію, що половину з тієї анкети я сама заповнювала. Звідки вона у пана Халіма? - Нічого не хочеш пояснити? 

- Н-навіть не знаю, як вам це зробити.

- Пані, благаю, розкажіть правду. Це буде найкраще - для переконливості Маліка двічі кивнула мені. Діватися нікуди. Краще справді озвучити свою історію, щоб не було недомовок.

- Добре - набравши повні легені повітря, я вирішила розповісти все від самого початку - Мої речі ніхто не крав. Насправді, викрали мене. У аеропорту мене зустріли торговці людьми, які вкололи мені якусь погань, а коли я знепритомніла, відвезли бозна-куди. 11 днів мене тримали в якомусь підвалі, де ламали психологічно, перш ніж сказали, що мене в дружини обрав якийсь заможний вельможа…

Я говорила все від самого початку і до кінця. Навіть про операцію розповіла, на що отримала пустий погляд від пана Халіма, який взагалі ніяк не реагував на мої слова. Мені хотілося отримати хоч трохи співчуття, а натомість я бачила тільки холодну кригу. 

- Мене силою привезли до цього будинку, де ваш брат хотів зґвалтув… - договорити мені не дав сильний удар по столі, який став ніби громом серед ясного неба. 

- Достатньо. Я готовий був слухати твою брехню, яку ти вміло подаєш, але не смій паплюжити світлу пам’ять мого покійного брата - пан Халім навис наді мною і я відчула справжню небезпеку, таку саму, як у ту кошмарну ніч, де я мала залишитися без своєї гідності. 

Від страху мені хотілося злитися з тим кріслом, щоб не бачити чорні бездонні очі, які мало дірку в мені не пропалювали. 

- Присягаюся, я не хочу паплюжити пам’ять вашого брата, але це правда. Через нього я за життя потрапила до пекла і зараз змушена сидіти в цій клітці - щелепа пана Халіма стискається, а вени на шиї починають пульсувати. Чоловік переді мною надзвичайно лютий і я навіть боюся уявити, що можна від нього очікувати. 

- То ти зараз у пеклі чи у золотій клітці? Знаєш, я ще не чув, щоб жінці яку продають у сексуальне рабство дарували коштовності на десятки тисяч доларів. Щось не чув, щоб їм замовляли ексклюзивні весільні сукні або відкривали на їхнє ім’я рахунки. Щось не сходиться, чи не так? - по щокам течуть сльози від усвідомлення того, що мені не вірять. 

- Тоді хто я така, на вашу думку? 

- Умілий маніпулятор та актриса. Судячи по тій анкеті, що я читав ти співпрацюєш з одним з ескорт агенств. Через них мій брат на тебе вийшов, а далі було знайомство. Тобі запропонували безбідне існування і тому ти погодилася на шлюб. Це набагато вигідніше, ніж змінювати клієнтів щоразу. 

Краще б мені фізичного ляпасу дали, ніж звинувачували в подібному. Я би ніколи не погодилася на таке. Але ж кому це доведеш? Пан Халім думає, що я повія, яка стрибнула в ліжко його брата, щоб отримати гроші. І від цього боляче. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍