Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Хазяїне! — кричу, привертаючи увагу троля. — Скелетів лиши нам. Ти бий ось таких… — вказую на мумію.

— Добре, — поступливо погоджується велетень і тут же, потужним ударом кулака буквально розплющує найближчу мумію. З тієї виривається отруйна хмара, але ніякої шкоди не приносить. Тролі не чутливі до всіх видів отрут. І це дуже до речі.

   Працюємо ще хвилин двадцять. Все ж троль примудрився підняти надто багато мертвяків. Я сам штук десять розніс на порох. Та й товариші не відставали. Молот Захірда тільки мелькав у повітрі, з результатами не гіршими ніж у троля. Тільки Тім не брав участі в загальних веселощах — сидів на землі із заплющеними очима і медитував. Схоже, вдень закляття справді вимагало від мага надто багато сил. Пам'ятаю, на тому сільському цвинтарі Тім так не втомлювався. Значить, доведеться здебільшого битися вночі… Або затриматися тут набагато довше, ніж планувалося.

Вночі маг може більше, зате ми ж не кішки, а вдень нам легше, зате маг багато не зробить. Треба шукати компроміс… Гаразд, поживемо — побачимо…

— Бац! Пшш… — троль відправляє в нокаут останню мумію і задоволено посміхається.

— Добре… Весело…

— Ти тільки не поспішай каміння кидати, доки я не скажу, домовилися?

— Так. Каміння кидати ні, — погоджується троль. — Їсти хочу…

Ну, ось і ще одна проблемка намалювалася. Помічник із троля вийшов що треба, можна сказати — незамінний. Тільки надто ненажерливий. Запасів, захоплених у гномів, надовго не вистачить. А ми, якщо просуватимемося такими темпами і далі — застрягнемо тут на кілька тижнів, а то й на місяць.

— Хлопці, я ось про що думаю… — дочекався, поки товариші покладуть останнього супротивника і зберуться біля Тіма. — Треба якось вирішувати питання із провізією. Тих запасів, що у нас… з апетитами троля… дня на два, не більше. А ми тут, зважаючи на все, надовго застрягнемо… Тим більше, що навряд чи це були найнебезпечніші противники. З такими гарний загін воїнів впорався б і без троля. Значить, найгірше попереду. І нам тут довго кукувати.

— Що пропонуєш? — поцікавився Захірд, витираючи молот пучком трави.

— Думаю, треба Тінь на полювання відправити. Його зброя найнепридатніша супроти мертвяків. Тож нехай займається постачанням. Місця тут глухі, отже дичини вистачає. Згоден? — Повертаюся до рейнджера.

— Чому ні? — знизує плечима Тінь. — Якщо для спільної справи треба. То нема проблем. Зроблю. А знадобиться допомога у бою, скажете.

— Їсти, — нагадав про себе троль.

— Тримай… — рейнджер дістав із торбини качан капусти та половину короваю. — Заслужив. Молодець…

— Хазяїн, — поправив рейнджера троль і додав. — Весело. Хазяїнові подобається… Хочу ще. Поїмо… камінь кину.

— Я тобі кину! — аж підстрибнув гном. — Забув, що кидати камені тільки коли ми скажемо?

— Скажете… — погодився троль і вп'явся в капусту так, що та затріщала не гірше черепів, що розколювалися.

— Ти як, Тім? — поцікавився я у мага, що сидів, як і раніше, з заплющеними очима.

— Земля тут стомлена… — відповів той не зовсім зрозуміло. — Мало сил дає. Більше трьох заклинань вдень чи чотири вночі не зможу…

— Ну, це можна виправити, — зауважив Захірд. — Тобі ж не обов'язково з нами йти і там же чекати. Промовив заклинання і бігом подалі. Де земля краща. І поки ми розминаємося — відпочивай.

— Весело… — погодився троль, продовжуючи уплітати за обидві щоки. — Подобається... Коли кидати?

— До речі, — кивнув гном. — Можна й так… Один раз ти зачищаєш місцевість, потім троль свій камінчик кине. Нам, щоправда, доведеться попітніти. Але буде швидше.

— Це, якщо нічого небезпечнішого не зустрінеться, — зауважив я. — Адже ми зовсім нічого про це місце не знаємо.

— Згоден… — гном дістав карту, розгорнув, подивився і тицьнув лівіше. — Якщо мапа не бреше, нам туди. Приблизно метрів двісті... Там, колись каплиця стояла. Ось у ній і зберігалися рукавиці Творця. Тож, думаю, нам туди…