Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

 – Як думаєш, що це буде за випробування? – запитала Йовіла. У цей момент вона вперлася коліном у чуже ліжко і щосили потягнула за шнурки корсету. Елла задушено пискнула. 

 – Не знаю… Сподіваюсь, щось не дуже важке. – Дівчина розпачливо прикусила губу. – Батьки вб’ють мене, якщо я вилечу з першого ж етапу… 

Елла виглядала дійсно розбитою. А ось на вчорашньому балу вона повеселилася – Йовіла помітила, що в неї було чимало знайомих серед знаті. Цікаво, звідки: невже купців так часто запрошували на бали? Навіть її батько бував при дворі вкрай рідко, а у нього було своє баронство і чиста лінія роду до чотирнадцятого коліна. 

 – А ти… хочеш заміж за принца? – несміливо запитала Йовіла. За весь вчорашній бал (точніше, за ту частину, на якій Йовіла була присутня) Елла, здається, взагалі жодного разу не поглянула на Еріка. 

 – А як ти думаєш? – з жовчю відізвалася дівчина, агресивно вкладаючи волосся. Її рухи були швидкими і точними, проте відчувалося, що вона нервує. – Йому ж заледве шістнадцять! А мені восени буде двадцять чотири, в нас майже вісім років різниці!  

 – Але він принц, – обережно відповіла Йовіла. – І це, певно, краща партія, ніж старий багатій. 

Елла скривилася. Вона сіла на ліжку і відкинула гребінь на підлогу, впиваючись в Йовілу примруженими очима.

 – Ти тільки подумай, який Ерік пихатий! Це ж він наказав зібрати відбір і сам особисто затверджував претенденток. Звісно, йому подобається, коли дорослі дівиці танцюють під його дуду. Старий багатій хоча б може померти і залишити мене заможною вдовою, а цей житиме довго, і протягом всього життя бігатиме за чужими спідницями. 

Елла розпачливо відкинулася на подушки. Її зачіска від цього покосилася, проте вона не зважала. 

 – А чи зможу я після відбору розраховувати на вдале заміжжя? Ні! Я ж вже була нареченою, і мене не обрали, а значить – я другосортний товар! – Йовіла присіла поряд з Еллою і погладила її по руці. Здається, вона не до кінця розуміла, що ж для вищого світу означав королівський відбір. 

 – Ти ж не товар, Елло. Я й уявити не можу, щоб хтось так справді оцінював живих людей. І ти чудова дівчина, я впевнена, після відбору для тебе відкриється безліч різних можливостей, – Йовіла заспокійливо посміхнулася і додала вже тихіше: – Популярність приносить дуже непогані гроші. А цей відбір, я впевнена, зробить нас досить відомими. 

Елла у відповідь теж криво посміхнулася. 

 – Ти права, люба. Після відбору піду моделлю у модний дім при дворі. …Або стану фрейліною королеви. 

Йовіла підморгнула дівчині. Такий підхід до ситуації їй подобався. 

*** 

На сніданок нареченим вкотре подали вівсянку і несолодкий чай. І якщо у перші дні дівчата ще намагалися ввічливо робити вигляд, що такий раціон їх цілком влаштовує, то зараз майже усі відкрито кривилися. Деякі навіть відсунули від себе тарілки і просто сиділи за столом, очікуючи кінця трапези. Панна Орс на сніданку не з’явилася – як, втім, і будь-хто інший з королівського двору. 

 – Та-аа, не так я собі уявляла королівську кухню, – розпачливо протягнула пухкенька дівчина, що сиділа неподалік від Йовіли. Вона з сумом підняла ложку, і з неї назад до тарілки зірвалася коричнево-сіра рідина, що мала би бути їхнім сніданком, і розбризкалася по столу. 

Йовіла почала прокручувати в голові усі образи учасниць; вона справді знала їх усіх, але співвіднести справжніх людей зі знімками чи в поодиноких випадках навіть з портретами було не так-то просто. Можливо, це була Агата Рейн, одна з доньок придворного художника? Чи Лізаветта Анхейська, південна спадкоємиця віконтства? 

 – Невже це ще одне випробування? На аскетизм, чи на вміння весь час їсти однаково несмачну їжу? – невдоволено відізвалася Акулина, і Йовіла кивнула головою. Навіть у свої студентські роки вона харчувалася в рази краще.  

 – Мій батечко нізащо не відправив би мене сюди, якби знав, що тут так годуватимуть… – пухкенька наречена з огидою відіпхала від себе тарілку і склала руки на пишних грудях. – Я би й сама приготувала, от тільки хто ж мене на кухню пустить… 

Йовіла придивилася до дівчини. Щоб дворянка, та вміла готувати… Панянка не виглядала провінційною, вона була одягнена в модну сукню, от тільки дещо заяскраву, як на погляд Йовіли, і зачіска в неї була сучасна; навряд чи їй часто доводилося виконувати бодай якусь роботу руками.

 – Здивована, що я вмію готувати? – дівчина перехопила уважний погляд Йовіли і з посмішкою відкинулася на високу спинку стільця. – Моя нянечка мене навчила. Але, на відміну від неї, я можу користуватися магією. 

Дівчина злегка повела пальцями, і з них зірвалося кілька яскравих іскор. Каша в тарілці закрутилася вихором і знову опала, але виглядала вже дещо привабливіше, ніж раніше. Йовіла відчула трохи заздрощів – їсти вівсяну кашу з дня на день вона теж не могла.

Водночас вона зрозуміла, ким ж таки була учасниця – навпроти неї сиділа Вілена Їден, ще одна купцева донька. Шансів на перемогу в неї було, відверто кажучи, небагато – її родина могла бути найбагатшою у Сентрі, а це все одно в очах дворян не зробило би Вілену їм рівнею.  

 – От тільки це не насправді. Просто ілюзія, а на смак так само огидно, – повела плечем дівчина. – Я, до речі, Вілена.