Читати книгу - "Катастрофа для мільйонера, Альма Лібрем"

Розділ дванадцятий. Кирило

— Який! Неймовірний! Жах!

Я з зусиллям розтулив очі, але за мить закрив їх назад, вирішивши, що спати було приємніше, аніж слухати невідомого походження верески. Помацав ліжко біля себе… Все правильно, тепле жіноче тіло, з вигинами у всіх потрібних місцях. Долоні так і свербіли на тих вигинах затриматися. У Лесі була ідеальна фігура. Жінка виявилась не худою, як тріска, а такою… Прекрасно-округлою, саме в моєму смаку.

Жодна моделька не зрівняється з цією палахкотливою, справжньою красою гарячої українки.

— Жах!

Волала явно не Леся. Її крики я… Добре вивчив. По-перше, жінка мала б трішки охрипнути за ніч, а по-друге, голос геть не її.

Крім того, про який жах говорити? Ми з учорашнього ранку, з тієї пори, як приїхали до мене додому, не відривались одне від одного. Ледь згадали про те, що треба щось поїсти, і замовили доставку, бо Леся сказала, що вона ще той кулінар.

Так, вчора все вийшло дуже палко і, можливо, аж занадто, проте ми обидвое цього хотіли і прекрасно усвідомлювали, що робимо. Леся б не волала на мене. Власне, якби вона пошкодувала про все, що сталось, радше б пішла. Але ні. Лежить, поруч, тепла.

Заворушилась от.

Здається, волала не вона.

Отже, очі таки доведеться розтулити.

Я відкрив їх і ледь не застогнав від усвідомлення, що над моїм ліжком нависала мама.

— Очам своїм не вірю! Увесь інтернет кипить повідомленнями про мого сина і його вагітну наречену, яку, судячи з того, що розкопали журналісти, він ледь-ледь знає, а він валяється з нею в ліжку о дванадцятій годині дня. Робочого дня, Кириле!

— Мам, якого милого ти забула у мене в квартирі? — похмуро спитав я, прокидаючись уже остаточно. — Здається, ми з тобою вже говорили про те, що ти не можеш просто так, з ноги відкривати двері і сюди приходити.

— Кириле…

— І я змінив замки.

— Це важливо, Кириле. Невже ви справді разом?!

Я сів на ліжку. Леся теж. Вона міцно притиснула ковдру до тіла і скептично скосила на мене погляд, ніби запитуючи, чи готовий я говорити правду, чи їй знову треба буде кидатись грудьми на амбразуру.

Ні, ті груди мені треба цілими і непокусаними, а моя матір, здається, зараз кинеться на Лесю.

— Так, — кивнув я. — Ми справді разом. Я їй пропозицію зробив, публічно, чого ти ще чекала?

— Що це була така дурнувата спроба зруйнувати нашу кооперацію з Котляревськими, — мама втомлено зітхнула. — Ви ж бос і підлегла!

— Ну то й що? — вигнула брови Леся. — Я контракт читала, там нема нічого про те, що не можна з шефом бути разом…

Мама так виразно закотила очі, що дівчина аж змовкла.

— І вагітність? Теж правда? — спитала тим часом вона.

— На жаль, ні. Ми були на УЗД, виявилось, що хибна, — видав вигадану вчора нашвидкуруч версію я. — Таке іноді буває, мам. Ти ж жінка, маєш знати. Слухай… Давай ми вдягнемось, і тоді поговоримо нормально? Гаразд?

— Ми й зараз дуже нормально розмовляємо, — коли Галина Ладорська хотіла влаштувати скандал, її мало що могло спинити.

Навіть те, що вона застала сина без одягу в ліжку з якоюсь жінкою.

— Преса вся на вухах стоїть. Леся зникла з корпоративу. Ти, Кириле, теж кудись втік. Вони встигли сфотографувати, як ти розмовляв з Наталкою, і ще їй спробували роман з тобою потаємний таки приписати! — жінка хитнула головою. — Це треба негайно виправити!

Я обійняв Лесю за плечі, підтягуючи її до себе.

— Мам, я все залагоджу.

— Котляревські…

— Ви з Котляревськими просто помилились. Не варто було робити ставку на те, що я покірно одружусь з жінкою, на яку хтось вкаже пальцем. У мене є свої почуття, свої бажання, — я постарався проявити твердість. — І це нормально, мам, навіть якщо тобі здається, що ні. Не нервуй так більше, гаразд? Я дам прес-конференцію, скажу, що ми з Лесею познайомились і покохали один одного з першого погляду.

Напевне, це трішки не так називається, бо погризлись ми добряче, але хіба це має значення…

— А Наталка?!

— Вона все прекрасно розуміє і не ображається. Ми з нею навіть не зустрічались, та й обоє були не в захваті від перспективи майбутнього шлюбу, мам. Вона надто молода для мене, їй треба якийсь інший хлопець. Я з цим вирішу.

— Як же ти вирішиш те, що Лесю геть не знають?

— Представлю її всім. В чому проблема?

— І приведеш на сімейну вечерю?

— Так! — кивнув я.

— Чудово, — мама усміхнулась. — Отже, чекаю вас двох сьогодні на святковій вечері. Будемо знайомитись.

Вона розвернулась та рішуче закрокувала геть, цокаючи підборами чобіт по моїй підлозі.

Здається, треба буде запускати робот-пилосос і…

Дідько!

— А мене, — прошипіла Леся, але не раніше, аніж за мамою гримнули двері, — ти не пробував питати, чи маю я бажання взагалі приходити на вашу сімейну вечерю? Може, у мене є свої плани, в які геть не входить спілкування з вашим сімейством?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍