Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Розділ 13. Страждання Аглаї

Аглая страждала. Гострий біль хвилями прокочувався по всьому тілу. Нікого не хотіла бачити. Байдуже подивилася на сніданок, який Сусанна принесла, й наказала нікому її не турбувати.

Сліпуче сонце, ніби насміхаючись, радісними променями заглядало у вікно, пестивши припухле й заплакане обличчя юної графині. Адам також вчора його пестив, усе тіло її любощами обдарував. А сьогодні так ганебно принизив. І от поряд із невимовним жалем до себе вкорінювалася думка, що це все несправедливо! Що вона має право знати. Якщо його колишня також живе у будинку, то це нечувано! Та ще й під замком. У цьому хаосі думок нав’язливо стукотіли слова із листа. «Я розповім тобі правду». І Аглая знала, що має зробити. 

Добре, що сама завжди була невибагливою і звикла одягатися без служниці. Привела себе до ладу швиденько, волосся лише не упорядила. І почала прислухатися, що ж відбувається на подвір’ї. Чи Адам випадково не поїде кудись. А за пів години її  припущення справдилися і чоловік вирушив на кінну прогулянку.

Аглая тихенько відчинила двері. У коридорі нікого не було, тож тихою тінню підійшла до сходів. Десь біля столової зали чулися розпорядження Митридонта. Сестри-служниці з якимись кошиками вийшли через центральний вхід. Дочекавшись слушної миті, Аглая спішно спустилася сходами й навшпиньках пробіглася до третьої кімнати від оранжереї.

Не стукаючи, відчинила двері й швидко прошмигнула всередину, щоб випадково хоч не помітили її.

Серце скажено калатало, ніби якийсь злочин вчинила. Однак ще несамовитіше почало гупати, коли зустрілася поглядом з глибокими, трохи насмішкуватими чорними очима Касія.

Він сидів за широким столом, але коли Аглая притулилася спиною до зачинених дверей, переводячи подих, Касій підійнявся та підійшов до неї.

- Так я і знав, що ти прийдеш, - промовив лагідно, аж надто близько підійшовши.

Вродливим він був, таким же, як і Адам. Світле волосся пшеничного кольору, трохи довше, ніж у молодшого брата, акуратно спадало на розстібнутий комір чорної сорочки.

- Чому знав? – спитала, зовсім збентежившись, юна графиня, бо родич її м’яко заправив нерозчесані прядки золотавого волосся за маленьке вушко.

- Бо правда завжди хоче бути розкритою, а брехня лише обтяжує. Ходімо в іншу кімнату. Раптом мій улюблений братик захоче зайти до мене, - і рукою вказав на бокові двері.

- Він поїхав на прогулянку, - розповіла відразу Касію.

- А, ну тоді десь годину матимемо наодинці, - ще й підморгнув їй нахабник.

А сусідня кімната була спальнею Касія. Він сів на ліжко, вказуючи  на крісло поряд. Аглая несміливо опустилася в нього й опинилася якось у дуже небезпечній близькості від чужого чоловіка. Коліна їхні ледь не торкалися одне одного.

Він безцеремонно дивився на неї, розглядав усю заплакану й непричесану свою родичку. Закасані рукави синяво-чорної сорочки оголювали сильні, м’язисті руки. І знову на руці ще один аметистовий браслет! Аглая навіть не здивувалася вже.

- Це ти написав лист? – спитала те, про що здогадувалася.

- Так, бо я вважаю, що ти маєш знати правду про сім’ю, в яку потрапила.

- І що саме ти хочеш мені розповісти? – тихо говорила, бо взагалі ситуація була трохи незручною, двоякою.

- Запитуй, що цікавить. Я – не Адам, не говоритиму напівправду, - усміхнувся мило їй, потираючи яскраві камінці на  своєму браслеті.

Та не про браслет спитала. Якось навіть не насторожувало те, що в них у сім’ї такі дивацтва, хочуть - нехай надівають хоч прикраси однакові, хоч одяг. До того їй було майже байдуже. Більше хвилювала колишня Адама.

- У домі дійсно зараз знаходиться ця Клотильда? – і голос зрадницьки задрижав.

- Так і знав, що переважать ревнощі, - усміхнувся Касій. – Так, вона зараз у будинку, але не хвилюйся, вона не завдасть тобі шкоди. Адам направду зачинив її десь у віддаленій кімнаті. Це підвальний поверх, тож ти її навіть не чутимеш, навіть якщо знову меблі ламатиме.

Немов сама себе різала без ножа, однак продовжила розпитувати:

- У них довго були стосунки?

- Ми зростали з Клотильдою. Вона років, здається, із семи в нашій родині. Я навіть і не пробував змагатися з Адамом за її любов. Знав, що вона обере його. Бо ж це я байстрюк в нашій сім’ї. Завжди був нерідним сином та нелюбою дитиною. Ніхто навіть не приховував від мене цієї болісної правди. А коли у них все почалося? Та, певно, коли вже стала повнолітньою.  Кохала вона Адама так віддано, ти навіть не уявляєш як! Я гадав, що вона від ревнощів тебе задушить, а не просто гармидер влаштує та канделябр перекине.

- Тобто? – поглянула спантеличено на Касія.

- Ось так ось, крихітко, Клотильда уважно за вами стежила, хоч і обіцяла Адаму, що не виходитиме зі своєї кімнати й не лякатиме тебе.

- Канделябр? – згадала першу шлюбну ніч Аглая і розмову Адама із самим собою в кабінеті.

Але ж ні! Це якісь нісенітниці.

- «Тепле» привітання біля входу, потім портрет у камінній залі, канделябр у спальні. Так, ревнощі у жінок завжди переважають здоровий глузд, - на Аглаю натякав чи що.

Та не звернула увагу на цей сарказм Аглая.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍