Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Можна, але не сканером, а трекером, той все показує тільки в реальному часі, — сказала Марта, приклавши руку до кишені штанів на стегні.
В реальному часі... Отже, вежа підтримує постійний зв’язок з іншими вежами без супутника. Так він і думав. Тобто, зв’язок без супутника можливий.
— Мабуть, це дуже зручно, щоб розкрити злочин: варто лише подивитися в архіві, де хто знаходився.
— Так, але якщо трапляються хитрі лиси на зразок Аяна, то система не працює.
— Трекер бачить його тут, а насправді він далеко на півдні?
— Десь так.
— І багато таких, як він?
— Таких унікумів і відчайдухів, як він, дуже мало.
— Ти йому довіряєш?
Марта примружила погляд.
— Я бачу, до чого ти хилиш: оскільки я довіряю Аяну, то маю довіряти і його рішенню стосовно тебе.
— Ну... — Тео знизав плечима. — Взагалі мене більше цікавило, чому ти йому довіряєш, ну і його думці теж.
— Він багато робить для Долини, але я не вірю йому сліпо в усьому. І його думку я можу тільки взяти до уваги, бо власне рішення стосовно тебе я складу сама!
— Сніданок готовий! — вигукнула Ханна ще з дверей, підійшла до кузини і зміряла її прискіпливим поглядом, потім поглянула на Тео. — Бабуся чекає на вас обох за столом.
Марта мовчки розвернулася й пішла до виходу.
— Дякую, Ханно, — усміхнувся дівчинці Тео. — Я зараз вмиюся і прийду.
За сніданком Тео познайомився з тіткою Ади і Ханни — Лідією, дуже говіркою жіночкою. Вона була такою ж світловолосою, як і її племінниці, отже, чорнява Марта — в батька. Згодом він почув підтвердження своєму припущенню, а також дізнався, що Мартин батько Денис очолює відділок поліції в Річковому порту, і що це не просто колишній порт, а назва міста, в якому лишилося майже третина жителів, і тому наразі воно найбільше в Долині. Скоро Денис збирається піти на пенсію, і Лідія сподівається, що після цього вони зможуть виїхати за Великий Хребет.
— От тільки Денис не знає, кому краще передати справи. У нього є два помічники, і обоє такі молодці, але все ж хотілося б передати безпеку міста в надійні руки. Краще, якщо родичу, проте питання все ніяк не вирішується, — при цих словах Лідія багатозначно поглянула на доньку, яка вдавала, що не слухає.
— Хіба надійні руки лише в родичів? — запитав Стефан.
— Іноді так краще, — натягнуто посміхнулася Лідія.
— Треба обрати того, хто більш компетентний, — озвучив свою думку Борис.
— Я теж так думаю, — підтримав Бориса Пітер, і Марта сумно усміхнулася, колупаючи виделкою салат.
Тео промовчав. Він одразу ж зрозумів, про якого родича йде мова: батьки хочуть посадити на місце керівника поліції свого зятя, але Марта, очевидно, заміж не поспішає. Чи то їй не подобаються претенденти на руку і серце, чи то її обранець взагалі не з поліції, проте питання не вирішується.
Позітхавши, Лідія почала говорити про продовольчу кризу, про випадки крадіжок харчів, які почастішали, і що Рада Корпорацій не справляється зі своїми обов’язками, отже час її змістити і, можливо, повернути до влади національні уряди, от тільки народи переселені, а кордони стерті.
За весь сніданок Тео вимовив всього кілька слів: назвав своє ім’я і сказав, що приїхав здалеку й погостює в Марії до повернення Аяна. На щастя, його незначна персона Лідію мало цікавила, тому, уточнивши, чи він Аяновий родич по лінії покійної дружини, і отримавши його кивок у відповідь, вона одразу ж почала говорити сама. По тому, як Марія стримано кивала, він здогадався, що гостям вона не дуже рада. Ну, принаймні, одній гості — точно.
Його невиразність допомогла йому після сніданку без проблем повернутися до теплиці, куди згодом прийшов Пітер із планшетом.
— Цей зарядився, я поставив інший, — пояснив хлопець, присівши поруч із Тео на лежак. — Триста сьомий номер. Особова справа Ольги Кос.
— А гості не питали про мою капсулу?
— Ні, Лялечка вночі перенесла її від порогу до акумуляторної. Не хвилюйся, вони її не бачили, — усміхнувся Пітер. — Дивимося?
— Дивимося.
Особова справа була доволі короткою. Молода жінка прийшла до проєкту добровольцем з автоімунною хворобою, яка в неї не діагностувалася вже за кілька місяців після інфікування вірусом. Гостра фаза минула лише з високою температурою.
На відео сива лікарка, яку Тео добре пам’ятав, обстежувала Ольгу, і та запитала, чи в неї є вірус. Лікарка, усміхнувшись, сказала:
— Є, і чудово себе почуває у вашому тілі.
— Але мені казали, що має бути сильна гарячка, у мене її не було.
— У жінок вона рідко трапляється, переважно у чоловіків після двадцяти.
— Зупини, — сказав Тео, і Пітер натиснув стоп.
— Що?
— Нічого, давай далі, — кивнув Тео, подумки повторюючи щойно почуту особливість вірусу.
Перше заморожування Ольги пройшло за протоколом, як і тестування високих температур. Далі їй провели ряд тестів, і всі результати були в межах очікувань.
Останній відеозапис у її справі професор Кузан зробив особисто. На відео він розмовляв з Ольгою і молодим чоловіком, з яким вона трималася за руки і ніжно переглядалася. Пара надала згоду на проведення наступного етапу експерименту — передача генетичних змін у спадок. До отримання фінансування їх мали ще раз заморозити, а потім...
Тео підвівся і, охопивши голову руками, пройшовся до грядки й назад.
— Який номер у того чоловіка на відео? — запитав він, зупинившись.
— Триста одинадцять.
— Його справа є?
— Нема.
— Значить... його відвезли в інше місце.
— Я оце подумав, — Пітер відклав планшет. — Нам треба буде взяти, про всяк випадок, аразановий акумулятор, прогулятися до тієї лабораторії і спробувати там все переглянути. Дядько Боб казав, що техніка побита, але це на його думку. Можливо, з комп’ютерами не все так погано, як здається, і дані збереглися. На місці можна знайти більше інформації.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екстремофіл, Алан Кервін», після закриття браузера.