Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

Розділ 8.2

Мирослава

Після обіду, я вирішила зустрітися з Максимом. Людей сьогодні в кіоску було мало, тому на мою думку краще витрати цей час на підготовку до вечері. Впевнена Максим сподобається мамі, де після того, вона нарешті відстане від мене зі своїм В’ячеславом, а фото, які ми зробимо будуть, як доказ того, що ми дійсно зустрічаємося. Зателефонувавши Максиму, він напрочуд швидко приїхав і вийшов зі свого авто, я ж в той час сиділа на лавці в своєму брунатному сарафані. На дворі було досить тепло, яскраво світило сонечко, гріючи та пестячи своїми ніжними грайливими промінчиками.

— Щось трапилося, що ти захотіла зустрітися? – глянув здивованим поглядом на мене Максим, підійшовши ближче.

На ньому була біла сорочка, на якій перші три ґудзики були розщібнутими, та сірі завужені штани, з чорним ременем та сірою пряжкою, чисто білі кросівки, які здавалося тільки-що з коробки.

— Нам потрібно зробити декілька фото для моєї мами. Щоб мама остаточно повірила, що ти мій хлопець, – впевнено відповіла, піднявшись з лавки.

— Добре! – мовив спокійно Максим, підійши все ближче до мене.

Звичайно те що зараз буде відбуватися мені не подобається, але ж що не зробиш заради мами.

— Ось тобі папка тут все що я люблю і не люблю, – мовила, діставши з рюкзака здоровенну зелену папку, вручивши її Максиму.

— Ти що її все життя збирала! – посміхаючись вимовив він, окинувши поглядом папку.

Я лише посміхнулася, поки тим часом Максим відніс папку до авто.

— До речі я так і не сказав тобі своєї умови! – серйозним тембром голосу вимовив він, дивлячись на мене таким же поглядом.

— І яка в тебе умова? – кинула допитливий погляд на нього, та подумки боялася вже цієї умови.

— Ти підеш зі мною знайомитися з моїм батьком!

— А чому лише з батьком? – поцікавилася я, вигинаючи брову.

— Мої батьки розлучені, і мама зараз перебуває закордоном, – спокійно відповів Максим, дивлячись на мене.

— Добре в мене вже є досвід знайомства з батьками, тому мені немає чого боятися! – з легкою посмішкою відповіла я.

— Це тебе напевно Слава зі своїми батьками знайомив? – запитав трохи схвильовано Максим.

— Звичайно В’ячеслав, а хто ж ще! – впевнено вимовила, та сіла на лавку.

— Я ледь не подумав, що це той хлопець, який розбив тобі серце, і зараз ти боїшся знову закохатися!

Ну так хлопець! Колись був, але зараз він мені в батьки годиться, але тепер я більше не цікавлюся чоловіками старшими за мене.

— Інколи в мене складається таке враження, що ти читаєш мене як розгорнуту книгу, – мовила з іронією в голосі я.

— Ти помиляєшся, я зовсім тебе не знаю! – наголосив Максим, сівши на лавку.

— Можливо ти і не все знаєш про мене! Та на відміну від інших, ти перший хто дізнався причину, яку я ховаю глибоко в собі, – мовила, глянувши на Максима.

— В кожної людини є свої скелети в шафі, та далеко не кожному їх вдається відкрити, –спокійно відповів він, глянувши на годинник, що був на його руці.

— Ти правий! Цікаво дізнатися, які скелети в шафі ховаєш ти?

— Мені здається ти покликала мене сюди зробити фото. Чи я не правильно тебе зрозумів? – мовив серйозним голосом Максим, швидко переводячи тему.

— Отак я щось зовсім забула! Спочатку зробимо з типу поцілунком. Торкнемося губами одне до одного, і не більше. А потім ти поцілуєш мене в щоку, я тебе в щоку, і цього буде достатньо.

Приступивши до справи Максим злегка торкнувся своїми  губами моїх губ. Я відчула дивні відчуття такі, які відчувала тільки з однією людиною. Що це за дивна реакція мого тіла? Я не могла зрозуміти, що відбувається зі мною, але по тілу пішло дивне тепло, а тіло все вкрилося приємними мурашками.

Тоді як фото були зроблені, я вирішила їх подивитися.

— Фото зроблені, я можу їхати?! – промовив Максим, і різко піднявся з місця.

— А ти не хочеш їх подивитися? – здивовано подивилася я на нього.

— Ні мені не подобається моя врода! Тож дивись без мене, – серйозним виразом обличчя мовив Максим, та попрямував до своєї автівки.

— Це як? Ти красивий хлопець! І в тебе гарна зовнішність! – наголосила я, у спину Максиму.

— Вибач я поспішаю! До вечора! – вигукнув Максим, та сів в авто.

Вперше бачу хлопця, щоб так сильно не любив свій зовнішній вигляд. Дивний він якийсь! Впевнена він не спроста не любить свою вроду. Цікаво, що за чим ховається? Можливо він схожий на людину, яку не любить, або причина зовсім в іншому, більш глибшому.

 

Максим

Ввечері як і домовлялися, я приїхав на своєму автомобілі до Миросі. В руках тримав два букети квітів, а також солоденьке для жінок. Піднявшись до потрібної мені квартири, я натиснув на дверний дзвінок, і щиро вірив, що двері мені відкриє Мирослава. Але не тут то було! Квартиру мені відкрила та сама жінка з парку. Я добре пам’ятав її обличчя. Судячи з усього вона теж була не рада мене бачити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍