Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

як межі пентаграми перетнув останній пагінець диму, я схопив своє Джерело за шкірку і кинув прямо в чорну свічку:

— Данґемахарус!!!

Істинне значення цього слова згинуло у глибині століть, одначе достеменно відомо, що для грубої силової атаки нічого кращого не придумаєш. Чорна свічка не спалахнула, а вибухнула снопом чадного полум’я, яке моментально заполонило контур пентаграми. Посеред струменів вогню хаосом чорних ліній метався фома. Я душив і стискав Джерело з усіх сил, пробуджуючи до життя найбільш руйнівну іпостась чорної магії — Пекельне Полум’я (трохи закруто для дрібного нежитя, але інші способи вигнання були у мене недопрацьовані). Ніяких довгих годин виснажливої боротьби не знадобилося: форма пискнув і щез у зеленому спалаху; більше часу пішло на те, щоби приборкати вогонь і не дати йому вихлюпнутися на підлогу. Ось таким от чином! Не знаю, чи можна вбити те, що від початку не було живим, але тепер його тут немає, значить, технічно, можна вважати, що воно здохло.

Я витратив ще годину, щоб переконатися, що ніяких інших феноменів потойбічного в хаті нема. Попутно виявилося, що джерелом появи фоми був потертий, стародавніх часів комод. Не знаю, звідки вони його приперли і чому нежить так довго в ньому проіснував, ніяк себе не виявляючи, але особисто я більше не буду ходити на барахолки. Ніколи не знаєш, що притягнеш звідтам додому!

Поки я прибирав у кімнаті, віддирав від вівтаря недопалки свічок і протирав вікна від залишків магічних знаків, зайнявся світанок. Лягати спати не було сенсу. Я розпалив на кухні дров’яну плиту і зварив собі кави з запасів фермера, потім вигріб з баняків усі залишки готової їжі і знищив усю випічку, легковажно залишену господарями на столі. Життя налагоджувалося, залишалося лише отримати гроші.

Вони прибули годині о дев’ятій, коли сонце вже піднялося досить високо. Я зустрів їх у дверях будинку (костюм, плащ, мешти, саквояж у руці), ввічливо посміхнувся господарю і холодно кивнув його супутникові, сухенькому старому жрецю невідомої конфесії (чесно кажучи, справи релігії мене зовсім не переймають):

— Ну що ж, вашу проблему ми вирішили. Прошу оглянути дім!

Вони зайшли і, судячи з того, як одразу просвітліло обличчя фермера, він ВІДЧУВАВ, що тепер все добре. Дідок якийсь час шастав кімнатами, але змушений був визнати, що житло стало цілком безпечним. Дико ніяковіючи, містер Ларсен вручив мені важкенький мішечок з винагородою.

— Ви не уявляєте, які ми вам вдячні! Я думав, це страхіття ніколи не закінчиться.

Ну, через пару днів для них би вже було по всьому в будь-якому випадку, але навіщо даремно засмучувати тих, хто платить? Я зобразив на обличчі суху, холодну, дуж-же чорномагічну посмішку і кивнув:

— Співробітники нашої фірми не припускають помилок! Ми недавно вийшли на ринок цього регіону і будемо вдячні, якщо ви порадите нас вашим знайомим, — я вручив кожному з них по блискучій візитівці. — Одне маленьке прохання: якщо це можливо, не давайте наших контактів тому суб’єктові, який оглядав будинок переді мною. Чорні маги дуже неспокійно ставляться до вторгнення чужих на свою територію. Я побоююся, що він може захотіти приховати свою кричущу некомпетентність за спробами роздмухати з цього бридкий скандал.

Фермер і жрець закивали настільки енергійно, що у мене з’явилися і одразу зміцніло переконання — тутешній чистильник уже встиг себе проявити.

— І ще — порада. Якщо купуєте вживані речі, занурте їх у солону воду або, залежно від ситуації, засипте кам’яною сіллю і залиште так на добу. Це дозволить вам уникнути неприємностей у майбутньому. Проводжати не потрібно.

Гордо випрямивши спину і не оглядаючись, я почимчикував стежиною, що вилася геть через пагорби і поля. Наступного разу треба бути десь розшукати паличку і навчитися нею користуватися (і щоби неодмінно — набалдашник у вигляді черепа). Шлях станції повинен був зайняти цілий день, а завтра зранку мене чекали заняття в університеті. Помітно зважнілий саквояж більше не дратував, а думка про триста крон зігрівала серце.

Про візит до Ґуґенцольґерів можна було на якийсь час забути.

Чорний лакований візок, запряжений парою вгодованих рисаків, зупинився перед величеньким будинком. За воротами шумно бавилося четверо діточок різного віку в компанії руденького песика і меланхолійного поні. На кóзлах візка сиділи двоє, ще один пасажир розвалився на пружинному шкіряному сидінні і відверто нудився. Візничий залишився при конях, а його сусід зістрибнув на землю і швидким кроком попрямував до будинку. Зовнішність цього чоловіка симпатії не викликала: він був від природи худорлявий і тонкокостий, але лице мав одутле, повіки — припухлі, а ніс і щоки — сизі з сіточкою полусканих судин. Чорний сюртук його був помітно поношений і вилискував потертими ліктями, а штани здавалися пожованими і неохайними капшуками відвисали в колінах. Супутник провів його презирливим поглядом, підвівся, аж жалібно скрипнуло сидіння, і неквапно попрямував слідом. Цей пан був високий, одягнутий в бездоганно підігнаному костюмі державного чиновника, і виправкою він нагадував гвардійського офіцера. З його появою, рудий песик сховався під ногами дітей і почав незадоволено гарчати.

Нові гості не викликали радості і у господаря будинку.

— Ти диви, цей «чистильник» знову тут! — процідив він крізь зуби, спостерігаючи за відвідувачами через щілинку в шторах.

— Ми його не кликали! — стрепенулася дружина.

— Саме так. Забери дітей, цих я зустріну сам.

Між тим, власник сюртука добрався до ґанку, але підніматися на нього не став.

— Містере Ларсен! — покликав він деренчливим фальцетом. — Містере Ларсен, можна вас на хвилинку!

Фермер вийшов на ґанок, похмуро роздивляючись відвідувачів. Дружина ковзнула у нього за спиною, зібрала на подвір’ї дверей і повела в хату.

— У чому справа, містере Кугель? Ми, здається, домовилися, що вам нічого робити в цьому домі.

— Ви не так мене зрозуміли, містере Ларсен! Я тоді казав, що нічим не можу допомогти, але зараз зі мною колега, котрий може…

— Нам не потрібна ваша допомога!

— Ви зрозуміли не т…

— Вам повторити?

— Я дуже перепрошую, — втрутився високий пан, відтираючи плечем невдаху Кугеля, — але якщо у вашому домі справді знаходиться феномен, про який мене повідомляли, то він може бути загрозою не лише для вашої сім’ї, але і для ваших сусідів. Такі речі не минають самі, їх не можна ігнорувати. Зекономивши п’ятсот крон, ви доведете справу до того, що ваші близькі постраждають, а будинок доведеться спалити…

— Не смійте наближатися до мого дому!

Розлючений білий маг — рідкісне і дуже нетипове явище, а наслідки у нього бувають — о-го-го! Високий пан підняв догори руки примирливим жестом.

— Прошу пробачення! Я неправильно висловився, пробачте мене! Я всього лиш хочу переконатися, що загрози не існує. Це мій обов’язок, я повинен відреагувати на повідомлення. Мені потрібно тільки поглянути, я не завдам вам ніяких турбот!

З видимим зусиллям фермер опанував себе.