Читати книгу - "Людині потрібна людина…, Анна Нікош"

23 глава.

Жінка стала дуже самостійною  людиною. Їй  чоловік потрібен тільки в тому випадку, якщо  вона його любить. Якщо ж жінка його не любить, то він заважає їй жити. Звідси виникає просто зайвий клопіт із непотрібними чоловіками.

А я стояла на роздоріжжі власних відчуттів і емоцій. Я ще любила Романа, моя любов за декілька тижнів окремого проживання нікуди не поділася. Але, мені все ще було боляче.

Я картала себе спогадами про кожен проведений вечір на самоті, кожне свято , на якому я була присутня без свого чоловіка , кожне неприємне слово в мою адресу і дратівливі інтонації в голосі Романа у відповідь на мої не часті запитання. Чомусь особливо пригадалось восьме березня, яке я провела  сама вдома і без квітів, бо футбол. День народження з подругами, але без чоловіка, бо в нього важлива робоча поїздка. 
Я , наче, щипцями намагалась дістати з глибин свідомості якісь гарні емоції і спогади, але біль і образа були сильнішими. Їх накопичилось достатньо.
Ночами спати не давала напружена діяльність мозку. Що робити далі? Як жити ? Як бути? - я не могла відповісти собі на ці питання. Я не хотіла повертатись до того, від чого пішла , прощати вчергове … Але і життя свого без Роми не уявляла. 

На допомогу прийшли сторінки психологів , блоги зраджених жінок. І не те , щоб я прислухалась до чиїхось порад, ні. Просто проаналізувала ситуацію, ніби зі сторони . Зрозуміла, що в нашому випадку можливі лише  два варіанти подій. Перший -  ми знову разом. Пробуємо , будуємо нове майбутнє , зробивши висновки і  не згадуючи старі образи. Другий - розходимось , кожен будує нове життя і нові відносини. Я , навряд захочу нових стосунків. Хіба тільки секс без зобовʼязань, для здоров’я, так би мовити . А от уявляти Рому з іншою жінкою мені було дуже боляче. Він мій. 
В боротьбі пріоритетів знову виграв Рома.
Я вирішила дати йому другий шанс. 
Буде або набагато краще , ніж було, або ж я розчаруюся в ньому остаточно. Моєму серцю вже не буде так боляче і я з легкою душею забуду його , як страшний сон. 
 

Отримавши від нього повідомлення, що заїде за нами о шостій вечора, я приготувала певний спіч з умовами нашого воззʼєднання. Але озвучити не довелося , бо чоловік озвучив всі мої  умови наперед і ще й прихватив з нашого тимчасового помешкання речі , які ми зібрали  або ще не розпакували. Привіз нас у новий будинок , видав ключі , встановив додаток на телефон для зняття з сигналізації і поїхав до себе додому. 

Холодильник був повен різноманітних продуктів, у ванній кімнаті були чисті рушники  і засоби гігієни. Моєму здивуванню не було меж - подбав про все! 
Це точно мій чоловік? Роман, з яким ми прожили вже сім років разом? 
Я дуже боялась , що ця неймовірна акція триватиме недовго. Всі мої органи відчуттів були налаштовані на негативні зміни. Я постійно перебувала в напруженому стані, чекаючи підступу. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍