Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Апологія Сократа. Діалоги

Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 100
Перейти на сторінку:
до будь-котрого іншого з софістів. Бо ці прямо-таки мучать юнаків, — адже їх, що ледве розстались із заняттями в школі, вони знову насильно заганяють до різних вправ, навчають їх обчислень, астрономії, геометрії, музики (тут Протагор значуще глипнув на Гіппія), а той, хто до мене приходить, буде вивчати те, заради чого й прийшов. А наука ця стосується того, як давати собі раду в домашніх справах, як завдяки ній найкраще управляти власним господарством, розбиратися в громадських питаннях, а також [319] як оволодіти вмінням уміло діяти й говорити в справах, що стосуються держави.

— Не знаю, чи правильно розумію твої слова. Ме­ні здається, що ти маєш на увазі громадянську вмілість і обіцяєш робити людей добрими громадянами.

— Саме це я, Сократе, заявляю привселюдно.

— Прекрасним, безперечно, мистецтвом воло­дієш ти, якщо тільки володієш, бо розмовляючи з тобою, я буду говорити лише те, що в мене на умі. Отож, Протагоре, я вважаю, що цього не можна навчитись. [B] Але коли ти твердиш, що можна, то не можу тобі не повірити. А чому я вважаю, що цього не можна на­вчитися і що люди не можуть передавати це один одному, це я повинен пояснити.

Я, як і інші греки, вважаю афінян мудрими. І ось я бачу, хай-но ми зберемось на Народні збори, то коли наше місто має зробити щось у галузі будівництва, [C] то­ді запрошуємо архітекторів для поради у справах будівництва; коли йдеться про побудову кораблів — кличемо корабельників, і так само й в інших справах, яких, на думку афінян, можна навчитись і можна навчити інших. Якщо ж хтось інший пробує їм давати поради, кого вони не визнають знавцем у тій чи тій справі, то хоч би він був невідомо який вродливий і багатий чи знатного роду, до його порад не прислухаються, а висміюють і галасують так довго, аж поки або промовець-невдаха сам, збентежений криками юрби, не припинить виступ, або його стягне з риторського підвищення й випровадить служба за наказом пританів. Ось так [D] афіняни чинять у справах, які, на їхній погляд, вимагають уміння. Зате, коли треба порадитися в чомусь щодо управління містом, то тоді будь-хто виступає з порадами; чи це буде тесля, коваль, швець, купець, власник корабля, багач чи бідняк, людина знатного походження чи низького, і такого ніхто не ганить, як згаданих попередньо, за те, що, нічого не навчившись і не маючи ніякого вчителя, все ж насмілюється виступати зі своєю порадою; а це, очевидно, тому, що афіняни вважають, ніби чогось такого навчитися не можна. І це стосується не лише загальних справ нашого міста — навіть у приватному житті наймудріші та найкращі з-поміж громадян не спроможні передати іншим ту доброчесність{123}, якою самі наділені. [E] Для прикладу по­шлюсь на Перікла, батька оцих ось юнаків. У тому, що могли дати їм учителі, [320] він забезпечив синам старанне й добре виховання, а в чому сам він мудрий, того ні сам їх не навчив, ні іншим того не передав, а вони блукають, неначе пасуться на волі без пастуха, чи, бува, не натраплять ненароком на доброчесність й не придбають її. Якщо зволиш, наведу ще такий приклад: цей же Перікл, як опікун Клінія, молодшого брата присутнього тут Алківіада, ймовірно боячись, щоб Алківіад того не розбестив, забрав Клінія від нього й віддав на виховання в дім Аріфрона{124}. Але не минуло й шести місяців, як Аріфрон відправив Клінія назад, не знаючи, що з ним робити. Та й безліч інших людей я міг би тобі назвати, [B] які, самі бувши хорошими людьми, ніколи нікого не зробили кращим ні зі своїх рідних, ні з чужих. Виходячи з цього, я не вірю, Протагоре, щоб можна було навчити кого-небудь доброчесності. Але, слухаючи твої слова, я вагаюсь і думаю, що ти говориш до діла, бо в тебе, гадаю, величезний досвід, ти багато дечого навчився від інших і сам не одне відкрив. Отже, якщо можеш нам ясніше показати, що доброчесності можна навчитися, [C] то не відмов нам і доведи.

— Звичайно, Сократе, я не відмовлю, — сказав Протагор. — Але як мені пояснити це: розповісти міф, як старик молодим людям, чи розглянути це питання за допомогою розмірковування?

Багато з присутніх відповіли, що як йому зручно, хай так і пояснить.

— Тоді, мені здається, — сказав він, — цікавіше буде розповісти вам міф.

[D] Був колись час, коли боги були, а смертних родів не було. Коли й для них прийшов призначений долею час народження, боги взялися створювати їх у глибині землі із суміші землі й вогню, домішуючи ще й те, що з’єднується з вогнем і землею. Коли вже боги мали вивести їх на світло денне, то звеліли Прометеєві й Епі­метеєві{125} прикрасити їх і роздати сили, які личили б кожному родові. Епіметей домігся у Прометея дозволу самому розподілити сили. «А коли розподілю, — сказав він, — тоді ти подивишся». Намовивши так Прометея, Епіметей взявся розподіляти. [E] При розподілянні він дав одним силу без швидкості, а слабші створіння наділив швидкістю; одних він озброїв, іншим дав безборонну природу, зате винайшов для них якусь іншу здатність самозбереження. Кого з них наділив крихітною постаттю. Кому дав пташині крила для втечі або підземне житло; [321] кому ж подарував великий зріст, тих вже цим самим урятував від знищення. Розподіляючи далі все інше, він у подібний спосіб старався по-рівному роздавати. А придумав він це, дотримуючись обережності, аби не загинув жоден рід. Отже, після того, як він захистив усіх від взаємного винищення, винайшов для них засоби й проти встановлених Зевсом пір року; він одягнув їх густим волоссям і грубими шкурами, здатними захищати їх від холоду й спеки, а також служити кожному, [B] коли буде лягати на відпочинок, своїм власним саморобним покривалом; одним до ніг він прикріпив копита, іншим дав грубезну шкіру без крові. Потім він подбав про різну їжу для різних родів. Так, для одних він призначив рослини, вирощені землею, іншим плоди дерев, ще іншим корінці; а деяким дав він як їжу м’ясо інших тварин. При цьому м’ясоїдних наділив малою здатністю розмножуватись, а тих, що стають їхньою жертвою, — [C] більшою, щоб зберегти їхній рід. А що Епіметей був не надто тямущий, то і в своїй необачності не помітив, як пороздавав усі сили безмовним створінням. Залишився у нього ще не обдарованим людський рід. Епіметей розгубився і не знав, як бути. [D] У цій розгубленості застав його

1 ... 23 24 25 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Апологія Сократа. Діалоги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Апологія Сократа. Діалоги"