Читати книгу - "Межа Фундації"

яка має більшу владу, ніж будь-коли мав Імператор.

Першу Фундацію стримуватимуть, скеровуватимуть, і вона рухатиметься правильним шляхом. Хоч би якими загрозливими були їхні кораблі та зброя, вони не втнуть нічого, доки розум їхніх лідерів можна буде за потреби контролювати.

І Друга Імперія постане, але зовсім не така, як Перша. Це буде Федеративна Імперія, частини якої матимуть право на значне самоврядування, тож тут не буде видимої сили й фактичної слабкості унітарного централізованого уряду. Ця нова імперія буде вільнішою, гнучкішою, здатною краще витримати напругу, і нею завжди — завжди — із тіні керуватимуть чоловіки та жінки Другої Фундації. Трентор тоді й далі буде столицею, і завдяки своїм сорока тисячам психоісториків стане могутніший, ніж колись із сорока п’ятьма мільярдами населення.

Перший Спікер різко прокинувся. Сонце опустилося нижче до обрію. Він щось бурмотів? Щось сказав уголос?

Якщо Друга Фундація мала багато знати й мало говорити, Спікери при владі — знати більше, а говорити менше, то Перший Спікер мусив знати найбільше й говорити найменше.

Він криво посміхнувся. Було так спокусливо стати патріотом Трентора — бачити всю мету Другої Імперії як встановлення його гегемонії. Селдон про це попереджав; він навіть це передбачив за п’ять століть до того, як це могло статися.

Але Перший Спікер спав недовго. Час для візиту Гендібала ще не настав.

Шандесс із нетерпінням чекав цієї особистої зустрічі. Гендібал був достатньо юний, щоб глянути на План свіжими очима, і достатньо проникливий, щоб побачити непомітне для інших. Цілком можливо, що слова юнака могли дати Шандессові якийсь урок.

Ніхто не знав напевно, яку користь отримав Прім Палвер — сам великий Палвер — того дня, коли молодий Кол Бенджоам, якому ще не виповнилося й тридцяти, прийшов до нього поговорити про можливі способи врегулювати ситуацію з Першою Фундацією. Бенджоам, якого пізніше визнали найвидатнішим теоретиком від часів Селдона, ніколи не говорив про цю аудієнцію, але зрештою став двадцять першим Першим Спікером. Дехто приписував великі здобутки адміністрації Палвера саме Бенджоамові.

Шандесс розважав себе, думаючи про те, що може сказати Гендібал. Зазвичай кмітливі юнаки, які вперше зустрічалися сам на сам з Першим Спікером, викладали всі свої тези в першому ж реченні. Вони ніколи не просили цієї першої аудієнції заради чогось тривіального — чогось, що зруйнувало б усю їхню подальшу кар’єру, якби вони продемонстрували Першому Спікерові свою легковажність.

Гендібал побачився з ним через чотири години. Юнак не виявляв нервовості. Він спокійно чекав, поки Шандесс заговорить першим.

Шандесс сказав:

— Спікере, ви просили про особисту зустріч з важливого питання. Чи не були б ви ласкаві підсумувати його для мене?

І Гендібал спокійно, ніби розповідаючи, що тільки-но з’їв на обід, відповів:

— Перший Спікере, план Селдона не має сенсу.

2

Для відчуття власної важливості Стор Гендібал не потребував підтвердження від інших. Він уже не пригадував часів, коли не знав, що незвичайний. Гендібал був десятирічним хлопчиком, коли його завербував до Другої Фундації один агент, який виявив потенційні можливості його розуму.

Потім він досяг дивовижних успіхів у навчанні й потягнувся до психоісторії так, як зореліт — до гравітаційного поля. Під впливом цього потягу він так само «входив у віраж», виокремлюючи з тексту Селдона головне, тоді як інші його однолітки просто намагалися розв’язати диференціальні рівняння.

Коли Гендібалові виповнилося п’ятнадцять, він вступив до Галактичного університету Трентора (так офіційно перейменували Університет Трентора) після співбесіди, де на запитання про мрії впевнено відповів: «Стати Першим Спікером до сорока років».

Його не турбувало, що він прагне крісла Першого Спікера, не маючи відповідної кваліфікації. Те, що він так чи інакше її здобуде, здавалося йому беззаперечним. Він поставив собі за мету здобути її в молодості. Навіть Прімові Палверу під час вступу на посаду було сорок два.

Коли Гендібал це сказав, вираз обличчя інтерв’юєра трохи змінився, але юнак уже відчував психомову й зміг витлумачити цю зміну. Він знав так точно, ніби про це оголосив сам інтерв’юєр, що в його особовій справі з’явиться маленька примітка про те, що ним буде важко маніпулювати.

Так, звісна річ!

Гендібал мав намір стати людиною, якою важко буде маніпулювати.

Тепер йому було тридцять. За два місяці йому виповниться тридцять один, і він уже член Ради Спікерів. Щоб стати Першим Спікером, йому знадобиться щонайбільше дев’ять років, і він знав: йому це вдасться. Ця зустріч з нинішнім Першим Спікером мала важливе значення для його планів, і, щоб справити належне враження, він не шкодував зусиль, удосконалюючи своє володіння психомовою.

Коли двоє Спікерів Другої Фундації спілкуються одне з одним, їхня мова не схожа на жодну іншу в Галактиці. Це мова і швидких жестів, і слів, і змін психічного стану, що їх фіксують одне в одного співрозмовники.

Стороння людина мало що почула б із цієї розмови, якщо щось би почула взагалі, але за короткий час такі співрозмовники можуть обмінятися багатьма думками, і точний зміст цієї розмови неможливо буде передати нікому, окрім іншого Спікера.

Мова Спікерів мала свою перевагу у швидкості та безмежній точності, але її недоліком було те, що замаскувати свої думки було майже неможливо.

Гендібал знав власну думку про Першого Спікера. Він вважав, що Перший Спікер — це чоловік, розумовий розквіт якого вже позаду. Перший Спікер, на думку Гендібала, не очікував жодної кризи й не був готовий до неї, до того ж якби така криза й постала, йому забракло б вправності з нею впоратися. За всієї доброзичливості та приязності Шандесса він був саме тим, із чого постає катастрофа.

Гендібалові доводилося приховувати все це не лише в словах, жестах і міміці, а й навіть у думках. Він не знав достатньо ефективного способу не дати Першому Спікеру вловити його настрій.

Не вдавалося Гендібалові уникнути й розуміння того, що відчуває до нього Перший Спікер. За привітністю та доброзичливістю — доволі помітними й достатньо щирими — Гендібал чув десь удалині поблажливість і веселощі й не давав собі виявити у відповідь обурення або виявляв його якомога менше.

Перший Спікер усміхнувся й відкинувся в кріслі. Він не ставив ноги на стіл, але продемонстрував потрібну суміш самовпевненої невимушеності й неформальної приязності — якраз стільки, щоб Гендібал не мав упевненості в тому, яке враження справила його заява.

Оскільки Гендібалові не запропонували сісти, набір дій і поз, спрямованих на зменшення цієї невпевненості, було для нього обмежено. Перший Спікер не міг цього не розуміти.

Шандесс сказав:

— План Селдона не має сенсу? Що за дивовижна заява! Чи переглядали