Читати книгу - "Поцілунок починається з очей , Катерина Воронцова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ви брешете собі чи просто змирилися?
Я почувалася підлітком, якого виховують.
- Та..., - його нахабство вибивало з колії. - Та яке ваше діло?
- Можна вам подзвонити? Сьогодні?
- Що?! - злість і роздратування зашкалювали. - Я не збираюся давати першому зустрічному свій номер.
- У мене він вже є, - посміхається криво.
А мені хочеться роздряпати гарну фізіономію, бо я раптом здогадуюся, звідки він дізнався. Нишпорка! Пройдисвіт!
- Давати не треба, лише ваш дозвіл.
- Ні. І повторюю - я заміжня.
Висмикую пакет у нього з рук і швидко виходжу з магазину. Схоже на втечу, але мені плювати. Я збита з пантелику і розгублена. Достатньо з мене. Сюди я більше не прийду. Є інші маркети.
На роботі все падає з рук і не клеїться.
«Ви собі брешете чи змирилися? Змирилися... Змирилися...» - дзвоном весь день у вухах. Сиджу в кабінці в жіночому туалеті, давлячись власними сльозами. Чужий розворушив осине гніздо мого болю і зараз маленькі комахи агонії жалять очі, серце і душу, змушують тіло згинатися вдвічі. Виходжу з вбиральні коли вже повністю заспокоїлася і взяла себе в руки.
- Хочеш поговорити?- коситься на мене Аліна, зчитуючи мій похмурий настрій.
- Не сьогодні, - хитаю головою.
У мене немає ресурсу на душевні виливи.
Я сиджу над проектом, а сама випадаю в якусь паралельну реальність. Вінегрет із почуттів знову розтягує мене надвоє, мов гуму. З одного боку є чоловік, якого я, без сумніву, ще кохаю і з ним стабільність, він знає мене всю як ніхто інший. З іншого боку - Чужий. Він притягує мене до сліз. Це як роками їсти лише один борщ, а тут на стіл подають печеню по-бургундськи. Не знаєш чи смачно, але від одноманітності дуже хочеться спробувати. Я не можу брехати сама собі й ігнорувати, що мене тягне до іншого чоловіка. Напевно, я хочу знайти в ньому те, чого катастрофічно не вистачає в сім'ї: яскравих почуттів, вихору емоцій. Відчуття, що живеш усією повнотою життя, що ти врешті-решт жінка. Але головне навіть не це. Я відчуваю шалений голод у спілкуванні, потребу в часі, витраченому саме на мене, у турботі, теплі. Десь у глибині душі я відчуваю велику діру і вона зростає з кожним днем.
Я запитувала себе, чи залишилося в нас із Вадимом це спільне «ми». Не знаю. Якщо й лишилося, то воно заховане десь під товстим шаром рутини та турбот. Ми з Вадимом не ті, що були десять років тому або на початку нашого шлюбу. І це нормально, люди змінюються. І стосунки в шлюбі. Стосунки це завжди робота. Завжди. Вони як дихання: підіймаються-опускаються або як танець, де партнери то близько один до одного, то віддаляються. Схоже в мене зараз саме такий спад. Але віддалятися я не хотіла. Я бажала знайти розуміння і прийняття моїх потреб. А я гостро цього потребувала. Я б хотіла, щоб наша історія закінчилася щасливо. Щоб ми змогли залишити всі недомовки та непорозуміння позаду. Разом рухалися по життю повною щасливою родиною. Я маю сьогодні ж поговорити з чоловіком.
Увечері заходжу до нього в кімнату. Вадим сидить у кріслі за письмовим столом.
- Я поговорити з тобою хочу. Це дуже важливо для мене. Для нас.
Він мовчки киває і я сідаю поруч.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок починається з очей , Катерина Воронцова», після закриття браузера.