Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

тобою ж я попрощатися без подарунка не можу. Як же тут бути? Позичу в Епікура: «Для багатьох нагромадження майна ставало лиш переміною, а не кінцем нещасть». /12/ Та й що тут дивного? Це ж не в речах, що довкола нас, а в самій душі людини. Чим обтяжувала нас бідність, тим самим обтяжуватиме й багатство. Як ото з хворим: немає ніякісінького значення, на якому ліжку — дерев’яному чи золотому — він лежатиме (куди його не покладеш, при ньому буде невідступна болячка), так само з хворою душею: хай у багатстві вона, хай у вбогості, її вада — завжди при ній.

Бувай здоров!

Лист XVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Ось і грудень, місяць, коли місто — мов той вулик: силою закону попущено віжки для розкоші та насолод. Усе дзвенить, аж одлунює розмахом непомірних приготувань. Начебто Сатурналії[83] чимсь одрізняються від буднів: різниця затерлась настільки, що ледве чи помиляється той, хто сказав: «Колись грудень тривав лишень місяць, а тепер — цілий рік». /2/ Якби ти був побіч мене, то я б охоче з тобою порадився, що, на твою думку, слід робити: взагалі не порушувати своїх щоденних занять чи, може, — аби не кидати виклик загальноприйнятому, — відклавши тогу[84], веселіше братися до наїдків та напоїв? Те, що колись робили звичайно тільки при заколотах, у важку для держави пору, — кажу про зміну одягу, — нині те робимо заради насолод та при святкових днях. /3/ Наскільки знаю тебе, ти б не хотів, ставши суддею в тій справі, ні того, щоб ми в усьому були подібні до заряснілого гостроверхими шапками простолюду, ані того, щоб усім од нього відрізнялись. Але саме в ці дні треба якнайсуворіше повеліти душі, щоб вона одна утрималася від насолод, і то, кажу, саме в той час, коли розкошує геть-чисто увесь люд. Ось це і є найочевидніший доказ її стійкості — коли ні сама вона не тягнеться до насолод, ані не піддається їхній знадливій спокусі. /4/ Потрібно чимало витримки, аби серед сп’янілої аж до блювання юрби не просякнути вином; але треба й не меншої поміркованості, щоб, не вирізняючись, не протиставляючи себе іншим, усе ж не змішуватися з ними, — робити те саме, що всі, але не так само, як усі. Святкову днину можна провести й не розкошуючи.

/5/ А втім, мені так уже сподобалося брати на пробу стійкість твоєї душі, що, йдучи за порадою видатних мужів, пораджу й від себе: добери кілька днів, коли вдовольнятимешся найскупішою і найдешевшою їжею, найпростішим, найжорсткішим одягом, аби, врешті, сказати самому собі: «Ось цього, власне, я боявся?» /6/ Серед нічим не охмареної безпеки хай готується душа до труднощів; серед щедрот фортуни хай гартує себе до її жорстоких кривд. Воїн і під час миру виснажується в походах, насипає оборонні вали, хоч ніде немає жодного ворога, спливає потом за непотрібною працею, щоб не забракло сил, коли на ту працю таки прийде пора! Не хочеш, аби хтось затремтів у самій дії, — загартовуй його, поки ще не дійшло до дії. Так чинили ті, хто, місяцями наслідуючи вбогих, сягнули межі нестатків, щоб уже ніколи не лякатись того, з чим неодноразово стикалися. /7/ Однак не думай, що маю тут на увазі Тімонові[85] обіди, жебрацькі комірчини та всякі інші забави знудьгованих переситом багачів. Хай насправді будуть у тебе і тверде ліжко, й грубий, як у простого воїна, плащ, і черствий чорний хліб. Ось у такий спосіб намагайся прожити три-чотири дні або й більше. Але щоб це були не пустощі, а випробування. Тоді-то, повір мені, Луцілію, ти радітимеш, наситившись за якихось там два аси[86]; тоді-то зрозумієш, що спокою не треба випрошувати й у фортуни: те, що не виходить за межі необхідного, вона подає й тоді, коли розгнівана. /8/ І все ж не думай, що ти зробив би щось незвичайне: зробиш те, що роблять тисячі рабів, тисячі й тисячі бідняків. Інша річ (тут — твоя заслуга) — ти робитимеш це без примусу, і тобі завжди буде легко перетерпіти те зло, яке ти сам колись випробував. На опудалі вправляймося[87]! Щоб доля не застукала нас ізненацька, подружімося з убогістю. Знаючи, що не так уже важко перебувати в убогості, спокійніші будемо в багатстві. /9/ Та й сам речник насолоди Епікур у визначені дні лиш ледь-ледь заспокоював голод, аби побачити, чи від того втратить щось повна, вивершена насолода; якщо так, то скільки втратить і чи гідна та втрата, щоб її поповнювати великим зусиллям. Про це, власне, й говорить він у листах до Полієна, писаних за архонтства Харіна[88]; пишається тим, що на свій прожиток він витратив не цілого аса, тимчасом як Метродорові, який домігся менших успіхів, знадобився таки цілий ас. /10/ — «Гадаєш, при такому харчуванні може йтися про ситість?» — Авжеж. Навіть про насолоду. Лиш не про ту, що пурхає, тікає і постійно вимагає нової поживи, — про стійку та певну. Звісно, не дуже-то солодко попивати воду, сьорбати крупник та жувати кусень ячмінного хліба. Але вершина насолоди якраз у тому, що ти можеш черпати насолоду навіть у такій простій поживі; у тому, що ти обмежив себе тим, чого не відніме фортуна, хоч би як на тебе заповзялася. /11/ Таж навіть в’язням подають щедріший обід. Навіть тих, кого засуджено до смертної кари, кат живить не так скупо. То які ж треба мати душевні сили, щоб самовільно дійти до того, що не грозить навіть засудженим на смерть! Ось що значить випередити удар долі! /12/ Тож пора, мій Луцілію, наслідувати звичай мудрих людей. Вибери якісь окреслені дні, коли, відклавши справи, вдовольнятимешся найнеобхіднішим. Пора зазнайомитися з убогістю:

Зважся багатства, мій гостю, зневажити — й гідністю будеш

Рівний із богом самим!..[89]

/13/ І справді, гідним божества може бути лише той, хто зневажив багатства. Але я не забороняю тобі володіти багатством, я лише хочу домогтися того, щоб ти, володіючи, не тремтів над ним. А цього можна домогтися лише тоді, коли ти сам себе переконаєш у тому, що й без них житимеш щасливо, коли сприйматимеш їх як щось минуще.

/14/ Та час згортати листа. — «Стривай, — скажеш, — не забудь спочатку віддати те,