Читати книгу - "Бенкет круків"

престол,— мовила леді Дженна до чоловіка,— тобі його і захищати. А якщо не здатен, візьми замок на смолоскипи й повертайся у Кичеру.

Лорд Емон потер вуста. Долоня вся лишилася в червоній слині від кислолисту.

— Ну звісно, Річкорин — мій, і в мене його ніхто не забере.

Він кинув на Едмура Таллі останній підозріливий погляд, а леді Дженна вже тягнула чоловіка геть зі світлиці.

— Не хочете більше нічого мені розповісти? — поцікавився Джеймі в Едмура, коли вони лишилися вдвох.

— Це була батькова світлиця,— мовив Таллі.— Звідси він правив приріччям, розумно і розважливо. Любив отут сидіти під вікном. Тут добре освітлення, а коли відірвеш голову від роботи, видно річку. Коли в нього втомлювалися очі, він просив Кет йому почитати. Одного разу ми з Мізинчиком збудували дерев'яний замок — отам, біля дверей... Ти навіть не уявляєш, як мені зле стає, коли я бачу в цих покоях тебе, Царевбивце. І не уявляєш, як я тебе зневажаю.

Щодо цього він помилявся.

— Мене і кращі за тебе люди зневажали, Едмуре,— озвався Джеймі. А тоді закликав варту.— Одведіть його милість назад на вежу й погодуйте.

Лорд Річкорину мовчки вийшов. Завтра він виїде на захід. Конвоєм, куди ввійде сотня вояків, включно з двадцятьма лицарями, командуватиме сер Форлі Престер. «Конвой ліпше подвоїти. Лорд Берик може спробувати відбити Едмура перед Золотим Зубцем». Джеймі не хотів, щоб довелося втретє ловити Таллі.

Повернувшись у крісло Гостера Таллі, він присунув до себе карту Тризуба та притиснув золотою рукою. «Куди б я подався на місці Чорнопструга?»

— Лорде-командувачу! — у відчинених дверях стояв гвардієць.— Під дверима, як ви й наказували, леді Верстерлінг із донькою.

Джеймі відсунув карту вбік.

— Ведіть їх.

Бодай дівчина не зникла. Джейн Вестерлінг — королева Роба Старка, яка йому занадто дорого обійшлася. Якщо в неї в лоні вовченя, вона може виявитися небезпечнішою за Чорнопструга.

На вигляд вона зовсім не видавалася небезпечною. Гнучка як тростинка, Джейн, якій було років п'ятнадцять-шістнадцять, трималася незграбно, зовсім не граційно. Вузькі стегна, груди як яблучка, шапка каштанових кучерів, м'які карі очі, як в олениці... «Гарненька дівчинка,— вирішив Джеймі,— але не настільки, щоб через неї королівство втратити». Обличчя в неї запухло, а на чолі виднілося садно, напівзатулене каштановим локоном.

— Що трапилося? — запитав у неї Джеймі.

Дівчина відвернулася.

— Нічого страшного,— відповіла її матір, сувора з обличчя жінка в зеленій оксамитовій сукні. На тонкій довгій шиї в неї висіло намисто з золотих черепашок.— Просто вона не хотіла віддавати корону, яку подарував їй заколотник, а коли я спробувала сама її зняти, вперта дитина почала опиратися.

— Корона моя,— схлипнула Джейн.— Ти не мала права. Її зробив для мене Роб. Я його кохала.

Мати хотіла дати їй ляпаса, але Джеймі став між ними.

— Припиніть,— застеріг він леді Сибель.— Сідайте, обидві.

Дівчина скулилася в кріслі, як налякане звіреня, а мати сіла тонно, високо тримаючи голову.

— Вина вип'єте? — запитав у них Джеймі. Дівчина не відповіла.

— Ні, дякуємо,— озвалася її матір.

— Як зволите,— Джеймі обернувся до дочки.— Прийміть мої співчуття. Мужній був хлопчина, не можу не погодитися... Мушу у вас дещо запитати. Ви в тяжі, міледі?

Джейн зірвалася з крісла й була б утекла з кімнати, якби вартовий при дверях не ухопив її за руку.

— Ні, не в тяжі,— відповіла леді Сибель, поки донька силкувалася вирватися.— Я про це подбала, як наказував ваш лорд-батько.

Джеймі кивнув. Тайвін Ланістер не з тих, хто проґавить такі деталі.

— Відпустіть дівчину,— сказав він,— мені від неї більше нічого не треба.

Джейн, схлипуючи, побігла сходами вниз, а він перевів погляд на її матір.

— Дім Вестерлінгів отримав прощення, а ваш брат Рольф став лордом Кастамеру. Що ще?

— Ваш лорд-батько обіцяв мені гідні партії для Джейн і її молодшої сестри. Лордів або наступників, присягався він, а не молодших синів чи замкових лицарів.

«Лордів або наступників. Ну певна річ!» Вестерлінги — дім старовинний, однак сама леді Сибель у дівоцтві носила прізвище Спайсер і була з титулованого купецького роду. Її бабуся, наскільки Джеймі пригадував, якась напівбожевільна відьма зі сходу. Та й Вестерлінги давно розгубили свої статки. За звичайних обставин доньки цієї Сибель Спайсер могли в найкращому разі розраховувати на молодших синів, але гарненький череватий горщик ланістерівського золота зробить привабливою в очах якого-небудь лорда навіть удовицю заколотника.

— Партії ви отримаєте,— мовив Джеймі,— але Джейн доведеться до наступного весілля почекати два повні роки.

Якщо дівчина зарано одружиться вдруге й народить дитину, то обов'язково поповзуть чутки, що батько — це Юний Вовк.

— А ще в мене двоє синів,— нагадала йому леді Вестерлінг.— Ролам зі мною, а от Рейнальд як лицар поїхав тоді у Близнючки разом із заколотниками. Якби я знала, що там буде, я б цього в житті не допустила,— у її голосі бриніла нотка докору.— Рейнальд нічого не знав про... про порозуміння, досягнуте з вашим лордом-батьком. Можливо, він нині в полоні у Близнючках.

«А можливо, загинув». Волдер Фрей також не знав про це порозуміння.

— Я поцікавлюся. Якщо сер Рейнальд досі в полоні, ми за нього заплатимо викуп.

— Була домовленість і щодо партії для нього також. Нареченої з Кичери Кастерлі. Ваш лорд-батько казав: якщо все пройде так, як ми сподіваємося, Рейнальд отримає Джой.

«Навіть з могили рука покійного лорда Тайвіна досі керує нами».

— Джой — незаконна донька мого покійного дядька Геріона. Якщо волієте, можна влаштувати заручини, однак з весіллям доведеться зачекати. Коли я востаннє бачив Джой, їй було років дев'ять-десять.

— Незаконна дочка? — леді Сибель наче лимон укусила.— Хочете, щоб Вестерлінг узяв байстрючку?

— Хочу не більше, ніж щоби Джой вийшла за сина підступної сучки-перекинчиці. Вона заслуговує на краще,— озвався Джеймі: він залюбки б задушив жінку її власним черепашковим намистом. Джой — мила дівчинка, хоч і сумненька, а її батька Джеймі любив більше за всіх своїх дядьків.— Ваша донька варта десятьох таких, як ви, міледі. Ви від'їжджаєте завтра разом з Едмуром і сером Форлі. А доти постарайтеся не потрапляти мені на очі.

Він гукнув вартового, і леді Сибель вийшла зі стиснутими вустами. Цікаво, думав Джеймі, а що взагалі знав лорд Гавен про жінчині інтриги? «Що ми, чоловіки, взагалі знаємо?»

Едмур і Вестерлінги поїхали в супроводі чотирьохсот вояків: останньої миті Джеймі ще подвоїв конвой. Кілька