Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

тільки права землекористування, тоді як викуп до права землекористування не застосовується. І тільки у випадку з викупом ЗКУ у ст. 146 згадує про викупну вартість. У ст. 149 ЗКУ, присвяченій вилученню земельних ділянок, ні про який викуп або викупну вартість не йдеться. Виходячи з викладеного, вважаємо некорек­тно викладеною норму коментованого підпункту, яка дозволяє змішання купівлі-продажу і вилучення земельних ділянок.

До підпункту "б". Підпункт "б" теж викликає низку зауважень. Так, забороняється "купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) ...". Побудова норми дозволяє стверджувати, що, якщо земельна ділянка спочатку виділена в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю) для ведення особистого селянського господарства, а потім придбана іншою особою, то вона не підпадає під дію мораторію і може відчужуватись і далі. Більш того, будь-яка "підмораторна" земельна ділянка, виділена в рахунок земельної частки (паю), може бути виведена з-під дії мораторію за допомогою, наприклад, міни, що допускається коментованим пунктом (див. нижче).

Закріплений законом виняток з правила, що дозволяє обмін земельних ділянок, дозволив повернутися до ситуації, яка вже мала місце до внесення до п. 15 розділу X ЗКУ змін ЗУ "Про внесення змін до Земельного кодексу України" №2059-IV від 06.10.2004 із усіма наслідками такого регулювання.

Так, важко заперечити той факт, що норм, котрі забороняють доплачувати за об'єкт меншої вартості у процесі обміну, чинне законодавство не містить.

Аналогічно підпункту "а" п. 15, проаналізованому вище, важко зрозуміти законодавця, котрий встановив наступний виняток з правила про заборону відчуження земельних ділянок в частині їх можливого "вилучення". Оскільки в нормі пп. "б" п. 15 закону йдеться про земельні ділянки приватної власності, то можливість їх вилучення прямо суперечить ст. 149 ЗКУ та ст. 41 Конституції України, а тому наведена вище норма у відповідній частині не може бути застосована.

Спірним є питання про те, як співвідноситься мораторій із обов'язком іноземних фізичних та юридичних осіб відчужити земельні ділянки сільськогосподарського призна­чення, отримані ними у спадщину (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ). Поділяємо думку П.Ф. Кулинича, за якою на вказані випадки мораторій не поширюється, виходячи із системного тлу­мачення кодексу та з урахуванням ступеню пріоритетів, які забезпечуються його окремими нормами[454].

До абзацу другого. Абзац другий п. 15 розділу X ЗКУ, дублюючи з якоюсь незрозумілою метою абзац перший, пов'язує зняття мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення з набранням чинності законами про державний земельний кадастр та про ринок земель та з "визначенням особливостей обігу земель державної та комунальної власності й земель товарного виробництва". Вважаємо дане законодавче рішення необґрунтованим.

Щодо закону про державний земельний кадастр, то варто нагадати, що його розробка повинна була бути здійснена ще протягом першого півріччя 2002 року (пп. "в" п. 4 розділу IX ЗКУ). Згідно зі ст. 193 ЗКУ, державний земельний кадастр призначений для збирання та акумулювання відомостей про земельні ділянки усіх категорій та форм власності. Тим не менше, розпорядження земельними ділянками інших категорій не було зупинене до прийняття закону про державний земельний кадастр.

З іншого боку, система прав на земельні ділянки хоча і в недосконалому вигляді, але все ж існує сьогодні і охоплює, знову ж таки, землі усіх категорій. Важко зрозуміти, що ж особливого привнесе даний закон до регулювання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення порівняно з ділянками інших категорій земель.

Необхідність прийняття закону про ринок землі для зняття мораторію також є сумнівною, зважаючи на аналогічну обставину. Невиконання закріпленого вже близько 5 років у чинному ЗКУ обов'язку розробки такого закону не заважає здійснювати перехід прав на земельні ділянки інших категорій.

До абзацу третього. Абз. 3 п. 15 розділу X ЗКУ імперативно визначила недійсна' 11, "ч моменту укладення (посвідчення) угод (у тому числі довіреностей), укладених під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє". Існування подібної норми має місце в ЗКУ з початку 2006 року.

З часу впровадження в законодавство норми науковцями вже зазначалося, що на практиці проблематично без судового розгляду стверджувати про недійсність відповідних угод. Підтримуємо ми позицію і про те, що сумнівною є конституційність запроваджених змін, які передбачають фактично відповідальність для суб'єктів земельних відносин "заднім числом", адже за загальним правилом, закони не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України).

16. Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Щодо поняття та правової природи права на земельну частку (пай) див. коментар до п. 17 розділу X ЗКУ.

Процедура виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок. Виділення земельних часток (паїв) в натурі із земель, переданих у колективну власність, регламентується ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ПКМ від 04.02.2004 №122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)", наказом Держкомзему України №130 від 30.12.1999 "Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".

Процедура виділення земельних ділянок включає такі стадії:

звернення суб'єкта права на земельну частку (пай) із заявою до місцевої ради або районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) в натурі (ч. 2 ст. 3 Закону);

у разі подання заяв більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідний орган приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (ч. 4 ст. З Закону). Розробка і затвердження проекту регламентується ст. 7 Закону (до прийняття Закону роль таких