Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Оскільки договір не був «поновлений» на новий строк, він вважається припиненим з дня закінчення його строку. Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК у разі припинення договору наймач повинен повернути річ наймодавцеві негайно.

Відносини, пов’язані з продовженням користування річчю в період від наступного дня після спливу строку договору найму до дня отримання наймачем заперечення наймодавця (включно) регулюються за аналогією положеннями законодавства про найм, а також (у силу цього законодавства) — договором (в іншому випадку користування предметом найму слід буде визнати безпідставним, а це суперечило б суті відносин між сторонами). У разі неповернення наймачем речі наступного дня після отримання наймачем повідомлення наймодавця застосовується ч. 2 ст. 758 ЦК (за час прострочення повернення речі наймач сплачує неустойку у розмірі подвійної встановленої договором плати за користування річчю).

6. Приписуючи визначати момент набуття права власності за договором як момент передання речі, ст. 334 ЦК визначає передання, зокрема як вручення речі. Але при цьому поняття вручення не визначається. При визначенні моменту вручення речі за аналогією слід застосовувати ч. 4 ст. 722 ЦК, яка прийняттям дарунка визнає «прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо)».

7. Якщо при правозастосуванні виходити не із норм права, а із сутності речей, то слід зробити висновок про те, що розмір передбаченої ст. 797 ЦК плати за користування земельною ділянкою при наймі (оренді) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) має встановлюватись на рівні земельного податку, який сплачує орендодавець. Якщо ж прагнути ґрунтувати відповідне рішення на законі, то для визначення розміру плати за користування земельною ділянкою в таких випадках слід застосовувати за аналогією положення, що стосуються суборенди землі. Стосовно плати за суборенду земельних ділянок державної і комунальної власності встановлено, що вона не може перевищувати орендної плати (частина шоста ст. 21 Закону «Про оренду землі»). В інших випадках розмір плати за користування земельною ділянкою при наймі (оренді) будівлі або іншої капітальної споруди (їх частина) має встановлюватись за домовленістю сторін, а за відсутності домовленості — на рівні відповідної частки земельного податку чи орендної плати, яку сплачує орендодавець за договором найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх частини).

8. Правові норми, які регулюють відносини щодо найму житла, утворюють окремий субінститут цивільного права. Незважаючи на подібність найменувань інституту найму (оренди) та інституту найму (оренди) житла, на подібність змісту названих відповідних глав Цивільного кодексу, немає ніяких підстав стверджувати, що договір найму (оренди) житла є різновидом договору найму (оренди). Цьому твердженню перешкоджає структура Цивільного кодексу. Тому до договору найму житла не можуть застосовуватись загальні положення про найм, встановлені стосовно найму (оренди) у ст. 759-786 ЦК. Але застосування загальних положень про найм (оренду) за аналогією до найму житла є припустимим, якщо відповідні відносини не врегульовані спеціальними положеннями актів цивільного законодавства про найм житла.

Подібно з цим до зобов’язань щодо виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт за аналогією можуть застосовуватись положення Цивільного кодексу, якими регулюються відносини щодо підряду, оскільки відносини щодо виконання названих робіт, з одного боку, та щодо підряду, з іншого, є подібними, а з іншого боку, — Цивільний кодекс не визнає договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт різновидом договору підряду.

9. Відповідно до п. 6 ст. 889 ЦК на замовника покладається обов’язок «залучити підрядника до участі у справі за позовом, пред’явленим до замовника іншою особою у зв’язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт». Наслідки невиконання замовником цього обов’язку та ухилення підрядника від участі в розгляді справи названою статтею не встановлюються, а тому повинні визначатись із застосуванням за аналогією правил ч. 2 ст. 660 ЦК («якщо покупець не повідомив продавця про пред’явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця»).

10. Ч. 2 ст. 1036 ЦК («у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах») не встановлює строку, впродовж якого після закінчення строку договору управління майном може бути зроблена заява про припинення або зміну договору. У зв’язку з цим за аналогією слід застосовувати правило ст. 764 ЦК, яке встановлює місячний строк, відсутність впродовж якого заперечень наймодавця поновлює договір найму на новий строк.

11. За буквою ст. 1197 ЦК («розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності») ця стаття визначає порядок розрахунку середньої заробітної плати для визначення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Але за аналогією цю статтю слід застосовувати також до відносин щодо визначення розміру відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого, оскільки в інший спосіб відповідна прогалина у цивільному законодавстві не може бути усунена.

12. Ні Цивільний кодекс, ні Закон «Про господарські товариства» не встановлюють тієї мінімальної кількості членів колегіального виконавчого органу господарського товариства, за наявності якої цей орган вправі приймати рішення. Виникає думка застосувати за аналогією правило про мінімальну кількість голосів учасників товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, за наявності якої є правомочними збори акціонерів, учасників інших названих товариств (частина восьма ст. 41; частина перша ст. 60 Закону «Про господарські товариства»), до відносин щодо визначення мінімальної кількості членів колегіального виконавчого органу господарського товариства, яка (кількість) необхідна для прийняття рішень. Ця думка може бути обґрунтована тим, що для визначення порядку прийняття рішення виконавчим органом товариства приписує керуватись правилом ч. 2 ст. 98 ЦК про порядок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства. Якщо для визначення більшості, якою можуть прийматись рішення виконавчим органом товариства, законодавець приписує керуватися правилами, що стосуються загальних зборів учасників товариств, логічно зробити висновок про припустимість застосування правил про порядок визначення правомочності загальних зборів акціонерів,