Читати книгу - "Тінь гори"

все думала, що туди повісити. Якщо твої люди акуратно його знімуть і знову встановлять сьогодні в готелі «Амрітсар», я буду дуже вдячна.

— Домовилися,— сказав Ахмед, сигналізуючи чоловікам з молотами, щоб розслабилися.— Я вас проведу.

На вулиці Ахмед озирнувся ліворуч і праворуч, щоб переконатися, що ніхто не підслуховує, і нагнувся ближче.

— Я й далі робитиму стрижку на дому,— прошепотів він.— Строго неофіційно, звісно ж, і дуже секретно. Не хочу, щоб люди вважали мене нещиросердним, у «Новому будинку стилю».

— Ну оце вже хороші новини,— зрадів я.

— Тож,— прошепотіла Карла,— якщо ми зберемо у себе вдома гуртом сварливих і дуже грубих людей, ти зрадієш можливості прийти і відтворити «Старий будинок стилю» Ахмеда?

— У вас уже є дзеркало,— посміхнувся Ахмед.— І в «Новому будинку стилю» я справді сумуватиму за небезпечними дискусіями.

— Домовилися,— сказала Карла, потискаючи йому руку.

Ахмед глянув на мене, насупився і розправив мого комірця так, щоб той стояв ззаду на шиї.

— Коли вже ти придбаєш піджак з рукавами, Ліне?

— Коли ти почнеш продавати їх у «Новому будинку стилю»,— відповів я.— Аллагафіз.

— Салам-салам,— розсміявся він.

Ми поїхали геть, а потім Карла зізналася, що дзеркало було моїм другим подарунком на день народження, знову нагадуючи, що цей день прийшов, а я б з радістю про нього забув.

— Прошу, більше нікому не розповідай,— гукнув я через плече.

— Гаразд,— відповіла вона.— Ти полюбляєш святкувати чужі дні народження і забувати про власний. Твоя таємниця в безпеці зі мною.

— Я кохаю тебе, Карло. Я саме про це подумав трохи раніше. І дякую за дзеркало. Ти справді прочитала там мої думки.

— Я завжди читаю твої думки.

У нас було більше часу, щоб почитати думки одне одного, і покататися, і випити разом, і поїсти, бо я продав свій бізнес з обміну грошей Джаґату за двадцять п’ять відсотків, які він уже віддав. Він керував краще за мене і заробляв більше грошей, і отримував доволі поваги й дисципліни від крамничних міняйл. Той факт, що десь за рік він відрізав мізинця у злодія, який украв у нього гроші, додав трохи перчику його керівництву.

Я не міг навідуватися до тітоньки Півмісяць на рибному базарі, бо Карла її найняла.

— Ти хочеш, щоб я вела твою бухгалтерію? — запитала тітонька Півмісяць.

— А хто може знати краще, як берегти гроші інших, ніж ви, тітонько Півмісяць? — сказала Карла, стоячи перед гострими кінчиками півмісяця.

— Це правда,— відповіла тітонька Півмісяць, роздумуючи.— Але ж може бути багато роботи.

— Не так уже й багато,— запевнила Карла.— Ми не ведемо подвійну бухгалтерію.

— Я звикла до своїх регулярних відвідувачів,— мовила тітонька Півмісяць, нахиляючись уперед і починаючи зближувати півмісяці.

— Те, що ви робите за зачиненими дверима, не моя справа,— мовила Карла.— Те, що ви робите з відчиненими дверима,— це наш бізнес. Якщо вам це цікаво, у мене є друг на ім’я Рендалл, у якого є лімузин. Він більшість часу припаркований під нашою будівлею.

— Лімузин,— задумливо промовила тітонька Півмісяць.

— З тонованими вікнами і довгим матрацом у салоні.

— Я про це подумаю,— відповіла тітонька Півмісяць, без особливих зусиль закидаючи ногу за голову.

А за кілька днів вона вже надумала прийти до офісу під нашими апартаментами у готелі «Амрітсар», де Карла орендувала цілий поверх.

Офіс тітоньки Півмісяць був поруч з двома іншими, уже пофарбованими та вмебльованими. Одна кімната носила назву «Послуги шлюбного консультування Блу-Гіджаб». Мусульманська комуністка, чи комуністична мусульманка, возз’єдналася з Мехму раніше, ніж очікувалось, і зателефонувала Карлі, цікавлячись, чи пропозиція про партнерство ще актуальна.

— Її ж іще немає,— нагадав я, коли до дверей приладнали латунну табличку.

— Але буде,— посміхнулася Карла.— Іншалла.

— А для чого третій офіс?

— Сюрприз,— муркотіла вона.— Ти навіть не уявляєш, які я підготувала сюрпризи, Шантараме.

— А можеш здивувати мене вечерею? Я помираю з голоду.

Ми вечеряли в палісаднику «Бістро» Колаба-Бек-Бей, коли почули крик на вулиці, усього за кілька кроків від нас.

Біля пішохода зупинилося авто. Чоловіки в машині волали, що він винен їм грошей. Двоє з них вийшли назовні.

Поки ми спостерігали за колотнечею, я зрозумів, що той чоловік — це Кеш, Пам’яткий. Він тримав руки над головою, а двоє бандитів почали його бити.

Ми з Карлою повставали з-за столика і приєдналися до Кеша. Ми зчинили достатньо галасу, щоб горлорізи сіли в авто і поїхали.

Карла допомогла Кешу сісти за наш столик.

— Склянку води, будь ласка! — гукнула вона офіціанту.— Ти як, Кешу?

— Усе гаразд, міс Карло,— сказав він, потираючи ґулю несплаченого боргу в себе на голові.— Я вже піду.

Він почав підніматися, але ми всадовили його назад на стілець.

— Повечеряй з нами, Кешу,— запропонувала Карла.— Можеш зрівняти свою пам’ять з нашою. Ти крутий, але я ставлю на нас.

— Я справді не повинен...

— Ти справді повинен,— наполіг я, махаючи офіціантові.

Кеш обережно глянув на меню, склав його і оголосив свій вибір.

— Паста різотто з цукіні, чорними оливками й потовченими артишоками,— повторив офіціант.— Салат «Айсберг», приправлений товченим перцем, імбиром і фісташковим соусом, а це тирамісу.

— Ви помиляєтеся,— мовив Кеш.— Товчений перець, імбир і фісташковий соус йдуть до салату з руколою, а це номер сімдесят сім вашого меню. Салат «Айсберг» подається з лимонно-часниковим чилі й горіхово-авокадовим соусом, а це номер сімдесят шість вашого меню.

Офіціант розтулив рота, щоб відповісти, але, пригадавши меню, визнав правоту Кеша і пішов геть, похитуючи головою.

— У чому проблема? — поцікавивсь я.

— Я винен грошей,— зізнався Кеш, розчаровано посміхаючись.— Бізнес Пам’яткого вже не такий, як раніше. Тепер люди для всього користуються телефонами. Уже незабаром увесь світ зможе спілкуватися з будь-ким, хто не тут.

— А знаєш що? — запропонував я, коли принесли їжу.— Одразу після цього лови таксі та приїжджай до готелю «Амрітсар». Ми вже чекатимемо на тебе там — під’їдемо на мотоциклі.

— Що ти задумав? — примружившись, дивилася на мене Карла, і її вії були неначе мереживо.

— Сюрприз,— спробував промуркотіти я.— Ти навіть не уявляєш, які я підготував сюрпризи, Карло.

Для Дідьє це точно був сюрприз, коли я привів Кеша до його офісу в «Амрітсарі», якраз біля Карлиного.

— Я не вбачаю... потреби в його послугах,— повідомив Дідьє, професійно вмостившись за своїм столом