Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

218
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 243 244 245 ... 249
Перейти на сторінку:
(квітень 1919); військове звання — полковник медичної служби російської армії. Закінчив природничий факультет Петербурзького університету та військово-медичну академію. Автор наукових праць із медицини. Перед Першою світовою війною щорічно віддавав 80 % своєї заробітної платні на розвиток української справи. Член Братства самостійників. Активно працював в Одеській українській громаді, товаристві «Просвіта», «Українській хаті». Член Українського революційного комітету. Організатор Одеської української військової ради та Гайдамацького коша. Делегат трьох всеукраїнських військових з’їздів. Організатор Вільного козацтва, зокрема Першого з’їзду вільних козаків у Чигирині (жовтень 1917). Михайло Омелянович-Павленко оцінював Л. як «першого самостійника в Українській Центральній Раді». Учасник протигетьманського повстання. Розстріляний червоноармійцями 2-ї кавалерійської бригади 6-ї совєтської дивізії.(обратно) [925]

ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович (25.7.1866, с. Вихилівка Проскурівського пов. Подільської губ., нині Хмельницька обл. — 16.6.1932, м. Луцьк). Державний і громадсько-політичний діяч, лікар, вчитель, письменник, дипломат; земський і повітовий лікар на Поділлі, Волині і Київщині, директор і викладач української мови української гімназії (Біла Церква, 1917), головний санітарний лікар та завідувач просвітньо-шкільним відділом залізниць України (весна 1918), радник і в. о. голови дипломатичної місії УНР у Греції (1919–1920), товариш міністра здоров’я уряду УНР (осінь 1920 — 1.4.1921), голова Головної управи Українського Червоного Хреста (1921–1922), лікар і лектор української мови господарської академії (Подєбради, Чехословаччина, 1922–1927), директор гімназійних курсів (Подєбради, 1925). Автор науково-популярних лікарських порадників українською мовою, оповідань із народного життя, «Граматики української мови» (Київ, 1918; Щипйорно, 1921; Берлін, 1925), шкільної «Читанки» (Рівне, 1930) та інших підручників. Праці на тему Визвольної боротьби: «Gloria victis» («Літературно-Науковий вісник», 1925), «Людина-звір» («Літературно-Науковий вісник», 1927); спогади: «Шкільні товариші», «Казенні діти» («Воля», Відень, 1920) та ін., а також жарти й гуморески (під псевдо М. Пилипович, Виборний-Макогоненко, Дід Модест). Залишилися в рукописах: історична повість «Перша руїна» (про те, як Андрій Боголюбський руйнував Київ), «Спогади лікаря (1898–1929)», «Гігієна для середніх шкіл», «Мітольогія (грецька і римська)», «Громадянська етика».

(обратно) [926]

Гулай Д. Вказана праця. — С. 9, 10.

(обратно) [927]

ГРИЗЛО Семен (1887? м. Кальниболото Звенигородського пов. Київської губ., тепер м. Катеринопіль Черкаської обл. — 3.3.1921). Військовий діяч; отаман Кальниболотського куреня Вільного козацтва (березень 1917), отаман Звенигородського коша Вільного козацтва (1917 — поч. 1918, до 20000 козаків), Генеральний осавул Вільного козацтва (з 3.10.1917), повстанський отаман (1919–1921, до 100 кінних і 2000 піших); військове звання — сотник Армії УНР, полковник Вільного козацтва.

(обратно) [928]

ШКІЛЬНИЙ Антін (? с. Гусакове Звенигородського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — 1950-ті рр., «Отдельный лагпункт», м. Абезь, Комі АССР). Громадсько-політичний і військовий діяч; курінний отаман Вільховецького куреня Вільного козацтва (весна 1917), член Центральної Ради (8.8.1917), член Генеральної козацької ради Вільного козацтва (жовтень 1917). Учасник Першої світової війни. Служив рядовим у 25-й пішій стрілецькій дивізії 11-ї армії на Південно-Західному фронті. Перебував на еміграції у Чехословаччині. Член ОУН. Арештований 1945 року у Празі. Засуджений і висланий у Сибір.

(обратно) [929]

Водяний Я. Українське вільне козацтво та його з’їзд в Чигирині 3.Х.1917 (Зі спогадів) // Українське Козацтво. — 1977. — Липень — вересень. — Ч. 4 (43). — С. 33–34.

(обратно) [930]

Там само. — С. 34.

(обратно) [931]

Скоропадський П. Спогади. — Київ — Філадельфія, 1995. — С. 84.

(обратно) [932]

Там само.

(обратно) [933]

Савчук О. Чи були козаки козаками, або Хто такі націоналісти-гетьманці? // Старожитності. — № 2 (38). — 1993.

(обратно) [934]

Гулай Д. Вказана праця. — С. 11.

(обратно) [935]

Там само.

(обратно) [936]

Полтавець-Остряниця І. Заповіт // Українське Козацтво. — Ч. 5–6. — Липень — серпень. — 1978.

(обратно) [937]

Скоропадський П. Спогади. — Київ — Філадельфія, 1995. — С. 96.

(обратно) [938]

Там само. — С. 131.

(обратно) [939]

Там само.

(обратно) [940]

Там само. — С. 82.

(обратно) [941]

Там само. — С. 153.

(обратно) [942]

Євтимович В. Гетьманська традиція в Суботові… — С. 136.

(обратно) [943]

Осташко Т. Український козацький Рух в еміграції (1919–1939) // Український консерватизм і гетьманський Рух. Історія. Ідеологія. Політика. — Київ: видавничий центр КДЛУ, 2000. — С. 287.

(обратно) [944]

Євтимович В. Перше ставлення в гетьмана // За велич нації: У двадцяті роковини відновлення Української Гетьманської Держави. — Львів, 1938. — С. 119–120.

(обратно)
1 ... 243 244 245 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"