Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

зосередив погляд на молодому лицарському капітанові. Той тихенько зняв з плеча ремінь білого рогу і підняв його обома руками.

.

Ще один глибокий ріг лунав у безкрайній пустелі. Звук резонував з вітром, як відлуння північного вітру, і луною розносився по обидва боки річки Орд.

.

Лицар розв'язав віжки їхніх коней, накинув мечі в піхви і в унісон вийняв списи з-під сідел. У цей момент активувалися магічні руни на обладунках Білого Лева, і спалахнуло світло магії.

.

Бойовий кінь почав бігти риссю і поступово збільшував швидкість.

.

Земля загуркотіла.

1487

Розділ 1487

Почулося слабке дзижчання північного вітру, і він пройшов крізь бойові кличі, змішавшись зі сніжинками, і впав на розбиту міську стіну.

Мейнільда раптом нашорошила вуха. Вона підвелася з вежі і задумливо подивилася в бік перфорації. Там, у напрямку річки Олде, розкинувся неосяжний білий простір. Вдалині темною хмарою на небі висіла тінь Східно-Мінтайського лісу. На горизонті ледь помітні були прапори різних вельмож.

Леді Мейнільд, вам зараз не бажано переїжджати.

Як тільки Ретто увійшов у вежу, він побачив дії жінки-лицаря і не міг не нагадати їй: «Тобі краще відпочити». Ми ще можемо протриматися деякий час після того, як об'єднаємо зусилля. І чомусь Буги начебто поїхали.

?

Ви чули?

?

Що?

.

Звук, Мейнільд озирнувся на ветерана і відповів: «Це звук рогу». Це звук рогу дракона. Він глибший, ніж звичайний звук рупора. Я чув це одного разу на полі бою Ампер Сіл.

Ретто трохи здивувався, подумавши, що дама галюцинує. Але з ввічливості він все одно уважно слухав. Але за мить вираз обличчя ветерана змінився, і він розвернувся і кинувся геть.

.

Мейнільд пішла за ним.

.

На міську стіну падав сильний сніг. Здавалося, що атака повстанської армії тимчасово припинилася. Бугів у небі також ніде не було видно. Тільки табір повстанців вдалині ледь помітний був на снігу.

.

Вони стояли біля зубців і дивилися в бік річки Олде. Вони смутно бачили рух повстанської армії. Здавалося, що щось відбувається в тому напрямку.

Погляньте туди, — раптом заговорила Мейнільда.

.

Лето простежив за її поглядом і побачив прапор, що пробивався крізь важке оточення повстанської армії. Прапор майорів ліворуч і праворуч серед різних шляхетних прапорів, наче риф під час шторму, міцно стоячи посеред бурхливих хвиль.

У цьому напрямку – підкріплення Орти? Він насупився: Їх занадто мало. Що вони роблять? Вони залицяються до смерті!

Ні, Мейнільд на мить завагався, Звук рогу

.

Вони вдвох раптом завмерли.

?

Хто це?

?

Хто командує цією армією?

ó .

Солдати Тонігеля в лісі перезирнулися. Їхні погляди пронизували тіні дерев, ліс і дивилися на самотнє військо на північному березі річки Орд.

Він був схожий на самотнього лицаря, який потрапив у щільне оточення, але його супротивники нічого не змогли з ним зробити.

?

Вони вбили собі шлях через сім'ю Кейд. О господи. Хтось раптом вигукнув: «Тепер у них є шанс». Ці прокляті жителі півдня ще не встигли перелаштувати свою формацію. О, Марто, вони так швидко відреагували і винесли таке досконале рішення! Звідки взявся цей Лицар?

.

Але на його запитання ніхто не відповів.

.

Всі затамували подих, спостерігаючи за чудесною картиною перед собою.

.

Величезна повстанська армія була фактично розбита лише сотнею кавалеристів. Вся величезна лінія фронту переміщалася цією самотньою армією. Повстанська армія, яка спочатку атакувала південь з усіх боків, тепер повільно розверталася.

ó .

Захисники Тонігеля, які боролися з повстанською армією на різних фронтах, побачили, що тиск перед ними поступово зменшується.

Коли звук рогу пролунав по безкрайній пустелі, звук рогу луною рознісся по всій безмежній пустелі.

.

Така думка не могла не прийти в голову кожному.

—

Настав час контратакувати —

!

Це гудок, хтось відреагував, Вони кличуть нас!

Я вже чув такий довгий звук. Це було на полі бою Ампера Сіле, Лицар Білого Лева згадав і сказав з легким хвилюванням: «Це контратакуючий тромбон Легіону Білого Лева». Одного разу наш Господь привів нас до контратаки проти дворян на півночі з таким звуком!

?

Тоді чого ми чекаємо?

Дивіться, вони підняли прапор! Боже мій, що це за прапор?

.

Хтось раптом закричав.

.

Всі підсвідомо повернули голови.

,

Поруч із срібним прапором лілії, що майорів у бурхливих хвилях, повільно здіймався прапор із ластів'ячим хвостом. Це був гострий меч, силует чорного соснового листя Бучче, тінь золотого дракона і криваво-червона квітка хвоста грифа як прикраса.

.

Золотий дракон був фамільною емблемою сім'ї Карділосо.

.

Чорна сосна Бучче символізувала початок легенди.

.

Гострий меч був символом королівства.

.

Квітка-хвіст стерв'ятника прикрашала ніжний і витончений темперамент народу Калейго.

, - ó.

У всьому королівстві Еруїн тільки одна людина була гідна цього прапора. Він був героєм у серцях кожного народу Еруїна і богоподібним існуванням у Тонігелі.

.

Всі стояли на місці в заціпенінні. Якусь мить вони не знали, якими словами висловити свої почуття в цей момент.

.

Аж поки ще один довгий звук рогу не долинув зсередини форту Мінте.

.

Він здалеку відлунював протяжний звук ріжка.

. ó .

Два довгих звуки рогу, один високий, а інший низький, відлунювали один від одного на полі бою. Народ Тонігеля нарешті схаменувся. Всі дивилися на своїх товаришів і товаришів поруч і бачили в очах один одного однакову пристрасть.

!

Його Господня Милість повернулася!

!

Боріться за Еруїна!

.

— крикнув Лицар і кинувся з поля бою.

.

Дивлячись з неба вниз, здавалося, ніби в лісі Іст-Мінте раптом з'явилася срібна хвиля. Хоча їх чисельність не була великою, в цей момент вони завдали сильного удару по флангу повстанської армії, яка розверталася.

.

Дон Хіггінс майже почув стукіт його зубів.

?

Чому вони не змогли зупинити лише сотню кавалеристів? Армії з більш ніж десятка дворян продовжували рватися вперед, але їх постійно розкидав ворог. Багатотисячна армія не могла зупинити групу легкої кінноти, яка вдесятеро перевищувала їх кількість. Вони навіть не могли сповільнити швидкість ворога.

Поки він не побачив, що срібнокрила важка кіннота Південного легіону, що прибула з півночі Сільвермана, була розсіяна лише сотнею молодих лицарів, впевненість у його серці остаточно похитнулася.

Легка кіннота знову розвернулася, і їхньою ціллю нарешті став він.

. -

Дон Хіггінс інстинктивно сказав собі не відступати. Він був головнокомандувачем змішаної армії на цьому напрямку. Якби його люди відступили, це спричинило б більше, ніж просто розгром.

.

За це герцог Гріноельсен