Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

законом (ч. 8 ст. 8 ЦПК; ч. 7 ст. 9 KAC). Але до цивільних правовідносин у порядку аналогії закону можуть застосовуватись правові норми, встановлені як законами, так і підзаконними актами (ч. 1 ст. 8 ЦК). Такий диференційований підхід не має будь-якої об’єктивної підстави. Але така воля законодавця, виражена у положеннях названих тут кодексів, відступити від якої (волі) неможливо.

1. Терміну «аналогія закону» надається різного змісту не тільки в науці, а і в законодавчих актах. Отже, потребує відповіді запитання про те, які ж акти законодавства підлягають застосуванню за аналогією. Перший аспект цієї проблеми пов’язаний з визначенням видів актів законодавства (за їх юридичною силою), які можуть застосовуватись за аналогією.

У ст. 8 ЦК вживається поняття «аналогія закону», але воно визначається не відповідно до змісту слів, що використовуються для позначення цього поняття, а як врегулювання цивільних відносин тими правовими нормами Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. Отже, в порядку аналогії закону відповідно до ст. 8 ЦК застосуванню підлягають не тільки власне закони, а й будь-які інші акти цивільного законодавства, як вони розуміються відповідно до ст. 4 ЦК. Отже, Цивільний кодекс дає чітку відповідь на запитання про те, які ж акти підлягають застосуванню в порядку аналогії закону.

Термінологія Цивільного процесуального кодексу і Кодексу адміністративного судочинства у відношенні того, про що тут йдеться, на жаль, є значно менш визначеною. Тим більше прикро, що ця невизначеність пов’язана з використанням центральної категорії юриспруденції — поняття закону. У ст. 9 КАС і ст. 8 ЦПК використовуються терміни «закони України» і «закон». Немає будь-яких підстав стверджувати, що цими термінами позначаються різні правові явища. І тим, і другим терміном позначаються нормативно-правові акти, що мають силу закону (власне закони, кодекси, основи законодавства, прийняті Верховною Радою; силу закону мають також декрети Кабінету Міністрів, що приймались у період з 25 листопада 1992 р. до 25 травня 1993 р.), а також Конституція України. У рішенні Конституційного Суду від 11 липня 1997 р. зазначається на те, що в Конституції термін «закон» використовується у вузькому значенні (тобто як закони України) і широкому значенні (тобто як Конституція і закони)[575]. У будь-якому випадку терміном «закон» підзаконні акти не охоплюються.

Тому, коли в ч. 7 ст. 9 КАС приписується в порядку аналогії закону застосовувати закон, то це виключає застосування в порядку аналогії підзаконних нормативно-правових актів. Правова норма такого змісту логічно закріплена в цьому законодавчому положенні і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.

Лише у випадках, коли до спірних правовідносин, які можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах, застосовуються акти цивільного законодавства, треба враховувати наступне. У частині, в якій предмет правового регулювання ч. 1 ст. 8 ЦК і ч. 7 ст. 9 КАС співпадає, між цими законодавчими положеннями несумісності немає: ч. 7 ст. 9 КАС передбачає застосування за аналогією закону, а ч. 1 ст. 8 ЦК встановлює, що в порядку аналогії закону може застосовуватись будь-який акт цивільного законодавства. Несумісність, що є між ч. 1 ст. 8 ЦК і правовим приписом, який непрямо випливає із ч. 7 ст. 9 КАС, виявляється висновком a contrario (відповідно до цього правового припису інші, крім законів, нормативно-правові акти застосовуватись за аналогією не можуть). Ця колізія має вирішуватись на користь правового припису, який текстуально закріплений у ч. 1 ст. 8 ЦК.

Правило ч. 7 ст. 8 ЦПК про те, що в порядку аналогії може застосовуватись закон, не може тлумачитись так, що під терміном «закон» тут розуміються не тільки закони, а й підзаконні акти. Для цього законодавець не дає жодного приводу. Отже, в порядку аналогії відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК можуть застосовуватись положення тільки тих нормативно-правових актів, які мають силу закону. Разом з тим, правовий припис, який непрямо випливає із ч. 7 ст. 8 ЦПК, виявляється при тлумаченні висновком a contrario, і який не допускає застосування в порядку аналогії закону підзаконних актів, не може застосовуватись всупереч прямо встановленому в ч. 1 ст. 8 ЦК правовому припису, згідно з яким в порядку аналогії закону можуть застосовуватись будь-які акти цивільного законодавства, що визначаються відповідно до ст. 4 ЦК. Отже, якщо на спірні відносини поширюється чинність актів цивільного законодавства, в порядку аналогії можуть застосовуватись не тільки закони, а й підзаконні акти.

Якщо до відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин субсидіарно застосовуються положення Цивільного кодексу (ст. 9), у відповідній частині застосовується і ст. 8 ЦК, що допускає застосування за аналогією як законодавчих, так і підзаконних актів. У решті випадків у цивільному і адміністративному процесі за аналогією можуть бути застосовані тільки законодавчі акти.

Викладене стосовно застосування за аналогією підзаконних актів не спростовується доводами про те, що підзаконні акти повинні також застосовуватись за аналогією, оскільки у вирішенні справи не може бути відмовлено з мотивів відсутності, нечіткості, суперечливості законодавства (ч. 8 ст. 8 ЦПК; ч. 4 ст. 8 КАС; ч. 6 ст. 4 ГПК), а принцип верховенства права не допускає правової невизначеності. Передбачивши у відповідних випадках (за винятком сфери дії Цивільного кодексу) можливість застосування за аналогією тільки закону (а не підзаконних актів), законодавець дав правозастосовчим органам інструмент подолання правової невизначеності, що виникає внаслідок неврегульованості відповідних відносин та неможливості застосування закону за аналогією. Таким інструментом є аналогія права.

2. Інший аспект проблеми правових норм, які можуть застосовуватись за аналогією, пов’язаний із застосуванням норм однієї галузі права до відносин, що регулюються іншими галузями права. У ст. 8 ЦК аналогія розуміється як суто галузеве (цивільно-правове, матеріально-правове) поняття. Тому тут йдеться не про застосування закону і права за аналогією, а про регулювання цивільних відносин за аналогією. Крім того, розуміння аналогії як суто цивільно-правового явища обумовило законодавче рішення, відповідно до якого регулювання цивільних відносин за аналогією здійснюється правовими нормами Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Отже, Цивільний кодекс не передбачає застосування до цивільних правовідносин за аналогією норм інших галузей