Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Цвітуть палахливо вночі, Як тайнії мрії дівочі, Як сяйва безгучні мечі! Іней
За білим маривом жагучий скрип возів — Іржаві відгуки тернового терпіння… А тут, на травах, на гнучкій лозі, Розляла осінь вина білопінні. Цей день зажурений веде мене, як друга, В сивизну тиху, в брязкіт збройних літ, Коли серця у грудях бились туго У такт дзвінкий бойовищ і копит. І згадуєм діла такі наївні й прості, І захват бойовий в небойових піснях, Як лляли кров ми на осінні брості Запушеного приморозком дня. І день білявий мій – юнак сереброкудрий Нагадує мені, що вже давно-давно Розквітла брость, якій ми так немудро Точили мудре молоде вино… …У інеї ліси, немов у мреві, Ті сами дерева, що знав я їх колись, За тих часів, коли громовим ревом Дні буреломні землю потрясли… О, дні прозорі! Кришталі осінні! Були ви сміливі, прекрасні і страшні, Як рвались ваші поводи ремінні, Як червінкова кров горіла на стерні… …За білим маривом стихає скрип возів, Колись вантажених понівеченим тілом… І мовчки я схиляюсь до лози, До червінкових віт, покритих білим… Тривога
Замру у тривозі: На заході мої скарби розрито. По дорозі Трубить сірими барвами вітер. Небо нагинається до обрію, Капає цілунками з синіх губ. Шелестить моя тривога коброю У барвах труб. В небеса повзе мій неспокій З кратерів серця гадом. Чую далекі кроки