Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Куратор, не кліпнувши оком, вислуховував жарти чаклуна (з одного боку — смішно, з другого, раптом наступного разу чорний вирішить посміятися з нього самого) і незворушно спостерігав за тим, як юнак по шість годин на день читає запилені фоліанти (саме читає, а не просто переглядає картинки). Сподіватися вияснити, яка нужда викликала цей протиприродній потяг до знань, нíчого було і думати.

А ще Метью регулярно намагався звабити некроманта нормальними розвагами на кшталт випивки і гри в кості. В результаті, чаклун з таким трудом витягнутий у шинок, цілий вечір гортав «Уклад про чари», Що він задумав такого, що змушений вивчати законодавство?!! І ця його дратуюча звичка писати записки на пам’ять… У кого лиш навчився?

Старший координатор демонстративно втратив інтерес до гостя, залишивши Метью з некерованим некромантом наодинці.

«І скажуть же, що у всьому винен куратор, — недогледів!»

Тангор прочитав чергову статтю, гмикнув і перегорнув сторінку.

Треба було на щось наважуватися. Або продовжувати грати роль манекена і змиритися з неприємностями, які чорний неодмінно влаштує, або починати вникати в інтереси підопічного по-чесному. Але, імовірно, Метью вагався надто довго, і вищі сили вирішили зробити вибір без нього — Тангор увірвався в життя куратора з безцеремонністю, гідною бойового мага.

Все почалося ідилічно.

Метью випросив у координатора вихідний: його синочкові виповнилося вісім років. В кінці кінців, не лише білим і чорним потрібна увага! Аксель сперечатися з цінним спеціалістом не став, лишалося переконатися, що підопічний не сприйме його відсутність як зневагу до власної персони.

— Як глава сім’ї я просто зобов’язаний…

— Глава сім’ї — це правильно! — солідно покивав маг.

Розчулений зомбі подав кураторові лапу.

І от щасливе сімейство штовхалося на набережній між балаганів і атракціонів зимового ярмарку, насолодитися яким цього року не вийшло. А що робити? Зазвичай дрібніші намети, яким не потрібно було постійне місце, переїжджали на танурську відмілину, користування якою вважалося безкоштовним (тут тобі і економія, і простір). Зараз же всі вперто юрмилися на березі, заважали одне одному і задирали догори ціни. Метью розумів причину: надто часто стало виносити на міст утоплеників. Ви би повели дитину туди, де у води в будь-який момент може з’явитися погризене морськими мешканцями тіло? Добре ще, обивателі не задумуються, на якому м’ясі так розплодилися блакитні краби.

«Це не солдати, яких побили влітку. Тут жінки і діти, за останній місяць зо два десятки. Жандарми їх навіть упізнавати не намагаються — ясно, що са-оріотці. Як вони сюди потрапляють? Взимку вітри допомагають подорожі в Інгерніку, але витримати шторм може лише великий, міцний корабель, такі без сліду не зникають. Не в човнах же вони пливуть!»

Танурська влада передбачливо заборонила прохід на відмілину і виставила на дорозі туди жандарма, який відвертав любителів гострих відчуттів не згірш темного закляття. Однак усюдисущі хлопчаки якось просочувалися попри представника влади і гасали між каменів у пошуках страшнючих знахідок. Метью відчував бажання спуститися донизу і нам’яти шибайголовам вуха — до смерті слід ставитися з більшою повагою. Зупиняло його те, що розгледіти лиця нечемнюхів було неважко, а родичі і сусіди зуміють виховати бешкетників краще за незнайомого вуйка.

І тут всю істоту куратора пронизало відчуття катастрофи — вздовж пірса з мішком за спиною і з неймовірно діловим виразом лиця чимчикував молодий Тангор. АБСОЛЮТНО ОДИН.

— Люба, подивися за дітьми, я на хвилинку! — Метью цьомкув жінку в щоку і кинувся навперейми чаклуну.

— Сер, сер!

Тангор зупинився в натовпі, чим викликав невеликий переполох — штовхатися з чорним нікому не хотілося.

— Сер, а ви куди?

Маг вимучено посміхнувся.

— Я гуляю.

— Давайте гуляти разом!

На обличчі чаклуна яскраво проступило бажання проклясти куратора на смерть. Що його втримало — надмірна законослухняність, присутність свідків? Словом, щось втримало. Несподівано вияснилося, що побажання «приглянути за дітьми» дружині вдалося виконати рівно наполовину: якщо меншенького вона просто взяла на руки, то зробити щось таке з восьмилітнім хлопчаком було вже неможливо — син негайно опинився біля батька. Чекати від дитини тактовності, характерної для працівників служби підтримки, сенсу не було.

— А ви чорний маг? — негайно почав допитуватися Тангора малий.

— Так. Страшно?

— Нє!

— Ну й правильно! Чого нас боятися?

— Виховані хлопчики мають казати «бойовий маг», — покартав сина Метью.

— Фігня це все, — не погодився Тангор. — Ви мене ще ретроспективним аніматором назвіть. Некромант — він і є некромант. Не розумію, що в цьому поганого!

Метью відчув, що починає пітніти, а день при цьому був вельми не спекотний. Чим він думав, коли ліз у справи чаклуна?

— А ви коли небудь людину проклинали? — не міг вгамуватися малий нахаба.

Тангор задер носа.

— Хлопче, я крутий без міри! Я можу проклясти навіть місяць, і він стане синім.

— Брешете!!! — обурилося чадо, яке давно не шмагали.

— Дивися. — Чаклун підняв з землі непримітний жовтуватий камінець. Невловимий рух, і нікчемна галька заграла веселково-блакитними переливами.

— Здоровсько! — ледве не застрибав на місці малий.

— Держи подарунок. Йди, мамі покажи.

Коли синочок втік, Тангор стишено поцікавився у Метью:

— Тобі скільки часу треба, щоби тут все закінчити?

— Півгодини.

— Хай буде година. Потім пообідаємо.

За годину набережну Танура можна було обходити вздовж, впоперек і зиґзаґами. Власне, так вони і зробили, тим більше, що штовхатися перестали зовсім. Молодший Райхан полірував дорослим мізки незгірш пересічного білого. Який же танурець пропустить нагоду розповісти приїжджому про чудеса Мису Штормів? І бойовий маг, якому наче треба би було бути дратівливим і нетерплячим, глибокодумно мугикав. Контраст між поведінкою Тангора і сподіваннями оточення був разючим.

«Дивна особа. Хоч бери і пиши про нього у «Вісник тонких станів», зараз якраз в некромантах сильна зацікавленість.»

— Що там? — між іншим поцікавився маг.

— Танурська відмілина.

— Я про жандарма.

— Там мертві! — одразу втрутився син.

— Са-оріотці намагаються добратися до Інгерніки плавцем і тонуть, — швидко пояснив Метью. — Після кожного шторму виносить два-три тіла.

— Гм. Символічно.

В чому полягає символізм ситуації, Метью запитатися не встиг: почав накрапати дощик. Прогулянку довелося терміново закінчувати, та і торговці стали розбігатися. Куратор відправив дружину з дітьми додому, а сам залишився виконувати свій обов’язок.

Зливу перечекали в кафе. З досвіду знаючи, що їжа спонукає чорних розслабитися, Метью старанно приправляв печеню вірнопідданою пропагандою.

— Це для вашого ж блага! — втолковував він підопічному. — Ніхто не зможе сказати, що ви зробили щось не так.

— Та правий ти, правий, — відмахнувся Тангор. — До того ж самому це робити трохи ризиковано. Мало що!

Ризикований і, без сумнівів, заборонений ритуал виглядав як класична медитація з відкритим Джерелом — звичайна практика будь-якого чарівника. Якщо в її проведенні і були допущені якісь вільні відхилення від дозволеного, куратор, знайомий з магією лише в теорії, виявити їх не зміг (інструментальний контроль також, імовірно, бо грізних вимог здаватися Метью так