Читати книгу - "Битва королів"

лежала мантикора. А цей чоловік вибив її з моїх рук.

Купець-мідник і досі качався по землі. Дані підійшла до нього й допомогла підвестися.

— Вона вас укусила?

— Ні, добра леді,— озвався він, тремтячи,— бо я б уже був мертвий. Але вона мене торкнулася, у-у-уй, коли випала зі скриньки просто мені на долоню.

Дані побачила, що він обмочився — і не дивно.

Вручивши йому срібняк за клопіт і відіславши геть, вона обернулася до білобородого старого.

— Кому я обов’язана своїм життям?

— Нічим ви мені не обов’язані, ваша світлосте. Звуть мене Аристан, але дорогою сюди Бельвас нарік мене Білобородим.

Хоча Джого й відпустив його, старий так і стояв на одному коліні. Аґо підняв його ціпок, перевернув, стиха вилаявся по-дотрацькому, об камінь зчистив з нього роздушену мантикору, а ціпка знову вручив власнику.

— А хто ж такий Бельвас? — поцікавилася Дані.

Смаглявий здоровань-євнух гойднувся вперед, вкладаючи арах у піхви.

— Бельвас — це я. У бійцівських кублах Міріна мене прозивають Дужим Бельвасом. Я не програвав жодного разу,— він поплескав себе по пошрамованому череву.— Супернику я дозволяю себе разок різонути — а тоді вбиваю. Порахуйте порізи — і знатимете, скількох порішив Дужий Бельвас.

Дані й не треба було рахувати шрами: їх було стільки, що все й так ставало ясно.

— А тут ти як опинився, Дужий Бельвасе?

— З Міріна мене продали в Когор, а тоді в Пентос — товстуну, в якого завжди солодко пахла чуприна. Це він знов послав Дужого Бельваса за море, а Білобородого дав йому на службу.

Товстун, у якого завжди солодко пахне чуприна...

— Іліріо? — вигукнула Дані.— Вас прислав магістр Іліріо?

— Так, ваша світлосте,— озвався Білобородий.— Магістр дуже перепрошує, що послав нас замість приїхати самому, але він уже не може, як замолоду, всидіти на коні, а від морських подорожей у нього нетравлення,— перейшов він на загальну мову, хоча перед тим говорив валірійською вільних міст.— Даруйте, якщо налякали вас. Коли по правді, ми не були певні, ми очікували побачити когось... когось...

— Величнішого? — розсміялася Дані. Драконів з нею немає, а вбрання на ній заледве королівське.— Ви добре знаєте загальну мову, Аристане. Ви з Вестеросу?

— Так. Я народився в Дорнському Прикордонні, ваша світлосте. Замолоду був зброєносцем у лицаря на службі в лорда Свона,— він підніс довгого ціпка, наче ратище, на якому бракувало прапора.— А тепер я — зброєносець Бельваса.

— Не застарий ви для такого? — до Дані підійшов сер Джора, незграбно тримаючи попід пахвою латунний таріль. Від Бельвасової твердої голови той ганебно вигнувся.

— Не застарий служити своєму сюзерену, лорде Мормонт.

— Мене ви також знаєте?

— Раз чи двічі бачив вас у бою. В Ланіспорті, коли ви мало не скинули з коня Царевбивцю. І на Пайку, там теж. Не пригадуєте, лорде Мормонт?

— Обличчя ваше мені наче знайоме,— нахмурився сер Джора,— але в Ланіспорті були сотні людей, а на Пайку — тисячі. І я, до речі, не лорд. У мене забрали Ведмежий Острів. Я просто лицар.

— Лицар моєї королівської варти,— узяла його за руку Дані.— А ще мій добрий друг і вірний радник.

Вона зазирнула Аристану в обличчя. В ньому відчувалася велика гідність, спокійна сила, і це їй сподобалося.

— Підведіться, Аристане Білобородий. Ласкаво просимо, Дужий Бельвасе. Сера Джору ви знаєте. Ко Аґо і ко Джого — кров од крові моєї. Вони зі мною перетнули червону пустелю й бачили народження моїх драконів.

— Комонники,— беззубо посміхнувся Бельвас.— Чимало комонників убив Бельвас у бійцівських кублах. Вони помирають із дзенькотом.

У Аґо в руці опинився арах.

— Ще не вбивав я смаглявого товстуна. Бельвас буде перший.

— Сховай крицю, крове од крові моєї,— мовила Дані,— цей чоловік прийшов на службу до мене. Бельвасе, прошу поваги до моїх людей, бо покинеш мою службу раніше, ніж гадаєш, і з гіршими шрамами, ніж у тебе тепер.

З широкого смаглявого обличчя велетня зникла беззуба посмішка, а натомість наповзло збентеження. Схоже, нечасто люди погрожували Бельвасу, а тим паче такі дрібні дівчатка.

Дані, щоб трохи підсолодити пілюлю, всміхнулася до нього.

— А тепер розкажіть мені, що потрібно від мене магістру Іліріо, якщо послав вас із Пентоса аж у таку далеч.

— Йому потрібні дракони,— похмуро буркнув Бельвас,— і дівчина, яка їх творить. Йому потрібні ви.

— Правду каже Бельвас, ваша світлосте,— мовив Аристан.— Нам велено розшукати вас і привезти назад у Пентос. Ви потрібні Сімом Королівствам. Роберт Узурпатор мертвий, держава потонула у крові. Коли ми відпливали з Пентоса, в краю було четверо королів, але жодних законів.

У серці Дані розквітла радість, але вона постаралася, щоб це не стало знати з її обличчя.

— У мене трійко драконів,— сказала Дані,— а в халасарі — понад сотню людей з пожитками й кіньми.

— Байдуже,— прогуркотів Бельвас.— Ми всіх заберемо. Товстун винайме для своєї срібнокосої королеви три кораблі.

— Атож, ваша світлосте,— мовив Аристан Білобородий.— У кінці причалу пришвартувався великий ког «Садулеон», а за хвилерізом стоять на якорі галери «Літнє сонце» і «Витівки Джозо».

«Три голови у дракона»,— подумала Дані.

— Я накажу своїм людям негайно готуватися до відплиття. Але кораблі, що повезуть мене додому, мають отримати нові назви.

— Як зволите,— мовив Аристан.— Які ви хочете дати їм наймення?

— «Вагар»,— сказала йому Данерис.— «Мераксис». І «Балеріон». Напишіть ці назви трифутовими золотими літерами в них на бортах. Нехай усі, бачачи їх, знають: дракони повернулися.

Арія

Голови вмочили у смолу, щоб не так швидко зогнили. Щоранку як Арія ходила до колодязя по воду на купіль Рузу Болтону, їй доводилося проходити попід ними. Вони дивилися за мури, не у двір, тому самих облич вона не бачила, але їй приємно було мріяти, що одне з них належить Джофрі. Вона силкувалася уявити, який вигляд матиме його гарненьке личко, якщо його занурити у смолу. «Якби я була вороною, то злетіла б і повидзьобала йому оті його дурнуваті надуті губи».

Головам ніколи не бракувало товариства. З пронизливим вереском над прибрамною кружляли ворони-падальники, б’ючись на валах за кожне око, каркаючи й кавкаючи одна на одну та здіймаючись у повітря, коли зубчастою стіною проходили чатові. Іноді до бенкету приєднувались і мейстрові круки, на широких чорних крилах злітаючи вниз із