Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

на паркані резиденції старшого координатора ґронами висіла місцева малеча, вітаючи Тангора криками: «Дядечку, поворожи!» У куратора просто волосся дибки стало.

— Не нервуй, — порадив йому чаклун. — У мене брат — білий, так що цій шпані мене не здолати.

І показав дітям «козу». Ті привітали непристойний жест бурею захвату.

Старший координатор, який спостерігав весь цей цирк через вікно, питатися нічого не став — гордість не дозволила. А кумасі у дворах завели пересуди, що некромант з’явився в Танурі на урожай трупів і скоро особисто буде їх піднімати. Куди, питається, жандарми везуть са-оріотських мерців? Ото ж! Метью подумав і не став ні з ким сперечатися — лише на гірше вийде.

Після спільної пиятики стосунки мага і куратора сповнилися більшою довірою. В смислі, якщо раніше Тангор утримувався від різноманітних авантюр, пам’ятаючи про спостереження, то тепер він просто тягнув Метью за собою. На західний схил, на східний схил, на «ген оті-во острівці в морі». Зазвичай чорні не люблять природу і пікніки, але некромант про це, схоже, забув.

— Навіщо нам туди? — намагався нарозумити підопічного Метью.

— Камені у вас тут дивні, — невпопад відповідав Тангор. — По всьому узбережжю такі бурі, а тут чистий граніт. Навіть галька гранітна.

— Результат масивного зсуву в давні геологічні епохи, — вирішив проявити ерудицію куратор (придумати, як відвадити чаклуна від прогулянок, у нього не виходило).

— Ага, ага, — кивнув Тангор. — Зсув. Поперек скелі. Якщо я тобі скажу, що шукаю виносний дефлектор, тебе це влаштує?

Найсмішніше, що той детектор вони таки знайшли — на крихітному острівці, який щоденно затоплювало приливом. Метью змушений був визнати, що двометрове прозоре вкраплення в граніті не може мати природнього походження. Але як його зробили?

— Та пофіг, — відмахнувся Тангор. — Ліпше он туди дивись! Бачиш?

— Бриж над каменями?

— Скажеш таке бриж! Це Джерело!

— Як? Без носія?

— Угу. Не знав, що таке можливо. Уявляєш, що тут діється вночі? А зранку все змиває прилив.

Метью злодійкувато оглянувся: якщо господар винайнятого човна почує їх розмову, то до берега їм доведеться добиратися плавцем.

— Чи можна це якось…

— Особисто я не ризикну. Воно і раніше-то незрозуміло як працювало, а тепер ще і зламане. Не сци, поки море не піде, тут абсолютно безпечно.

Метью здригнувся — білі хатинки міських околиць з острова було видно зовсім добре. М-да. Раніше Танур здавався йому безпечним. Лівіше зворушливо беззахисного поселення стовбичив гранітними бастіонами старий форт, прапор з емблемою «нагляду» гордо майорів над центральною вежею.

«Дармоїди!!!»

— Ви знали, що тут таке буде? — уточнив куратор?

— Ні, — похитав головою маг. Просто зараз я задачку одну розв’язую, ніби ребус навпаки. Відповідь знаю, а тепер пробую вгадати запитання. І знаєш що? У мене сильна підозра, що розв’язувальники у свій час непогано так дали маху.

Метью спробував перекласти цю притчу нормальною мовою, заплутався і плюнув. Де ви, прості і зрозумілі армійські експерти?

«Ніколи більше не буду скаржитися на наднормову роботу! Зроблять особистим куратором отакого от обдарування — і прощай, нормальне життя.»

Того вечора, ледве попрощавшись з підопічним, Метью риссю рвонув до начальника танурського «нагляду» (нічних чергових в маленькому міському відділи не було). Офіцер уважно вислухав куратора і незворушно запропонував перенести розмову на ранок. На світанку проклятий острівець уже було обнесено відвертаючими буями.

«Проґавили, — зрозумів Метью. — Такий страх проґавили геть чисто. Зрозуміло, що вода, сіль, але скільки чаклунів на базі очистки сидить, і хоч би хто у вікно подивився! Живемо, як на вулкані.»

Віра Метью в НЗАМПІС серйозно похитнулася. І тут, наче вирішивши остаточно зруйнувати його крихке самовладання, в Танурі сталося немислиме — вдову Арчер обікрали.

Ситуація була настільки дикою, що обивателі не одразу в неї повірили. На пам’яті Метью в Танурі не крали нічого, крупнішого за зелений персик, але і тоді злодіїв можна було легко виявити за слідами свіжого поносу. Об’єктом крадіжки стали два старих простирадла, рушник і залатані кальсони, вивішені на просушку. Обійшовши двори нижче за схилом, вдова змушена була визнати, що речі не здуло вітром — їх акуратно зняли з прищепок і віднесли. Ймовірно, ситуація зосталася би предметом пліток (міс Арчер незручно було турбувати жандармів через драні кальсони), але тут виявилося, що у старого Паффета поцупили рибу, яка сушилася під навісом.

Це ж формальний наліт! Громада забурлила.

Два танурських жандарми здивовано розглядали пусті мотузки і перелічували рибин, щоби визначити точну кількість покраденого. Тангор не пішов на чергову вилазку і насолоджувався видовищем загального розгублення, сидячи на відкритій терасі кафе. На нього поглядали з підозрою (чужий!), але чорний маг, який краде кальсони… Нонсенс! Старий Паффет приймав співчуття і випивку від цікавих сусідів, добровільні помічники слідства ходили вулицями, шукаючи сліди розсипаної луски (в рибальському поселенні!), а у найвразливіших громадян виявилися масове зникнення шкарпеток, окулярів і чайних ложечок. Спокійне життя в Танурі летіло до пекла.

— А може, пошукати магією? — у відчаї натякнув куратор Тангорові.

— Рибу? — вражено перепитав маг. — Та вона золота буде!

Співчуття до вражених міщан чорний, природньо, не мав.

Місто бурлило пристрастями до пізнього вечора, а зранку молодий маг зустрів Метью біля дверей.

— Підемо, щось покажу! — зі змовницьким виглядом підморгнув він і потягнув куратора кудись на зади.

— Я тут ввечері гуляв з Максом, — між іншим пояснював Тангор, — а у нього чуття особливе… Ну і помітили ми дещо.

Метью жваво уявив собі некроманта, який вигулює пса-зомбі під місяцем, і рішуче викинув це видіння з голови. Якщо Аксель про це пронюхає, наднормова робота перетвориться на цілодобову. А кураторові воно треба? Тим більше, що Тангор ходив вночі такими місцями, куди нормальний танурець і вдень не полізе, — на крутий західний схил, посічений тріщинами і вкритий осипами. Лише найвпертіші чагарники умудрялися зачепитися за скелі, і були вони, як водиться, колючими і непривітними.

«І куди мене несе? У вихідному костюмі!»

На щастя, некромант не був схильним до далеких прогулянок.

Прямо над шляхом серед кущів обліпихи чиїсь умілі руки збудували курінь, на який пішли гілки, якесь сміття і одне з викрадених простирадл вдови Арчер. Метью обережно заглянув досередини. На підстилці з трави лежав літній білий, вкритий другим простирадлом, характерна зовнішність і рука з клановим татуюванням, яка стирчала з-під тканини, не залишали сумнівів в його національності. І’Са-Оріо-Т! Лише там громадян таврують, як худобу, щоби не розбіглися.

Нещасний був без тями.

— Навряд чи він здатен промишляти розбоєм, — пробурмотів Метью.

— А то!

Схилом покотилися дрібні камінці, з-за кущів виліз засмаглий юнак (кальсони!) із зав’язаним мішком рушником в руках. Далі все сталося блискавично. Не встиг Метью подумати, якою мовою говоритиме, як розгубленість юнака змінилася диким оскалом. Схопивши перший ліпший камінь, напівголий злодій метнув його в пришельців. Куратор інстинктивно сахнувся, однак