Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

До самого вечора він почував себе знесиленим. Тільки надвечір він почав відчувати, що приходить до тями. І коли почало темніти, за ним прислав Максуд. Його присутність була потрібна на другій стіні. Біля його покращеної машини. Дальнобій. Коли драйтл прийшов, то виявив, що снаряди до неї вже були акуратно складені поряд. Йоші та ще кілька будівельників тупцювали тут же. Цю машину не можна використовувати без алхіміста. Йоші знаходив її конструкцію неможливою. Адже вона й постріл не могла зробити через ті дивні механізми всередині. А якби й вистрілила, то незрозуміло куди, і він був певен, що вона ще й перевернеться у бік своїх же солдатів. На що алхіміст зауважив, що перед пострілами він інтегрує її в кам'яну стіну фортеці. Поєднувач посміхнувся, згадуючи той вираз обличчя Йоші, коли майстер тільки-но про це почув. Тепер настав час її випробувати. І не просто випробувати, а розбити та спалити ворожі облогові машини. Катапульти, як іноді називали їхні солдати. Або балісти, як називав їх Йоші. Самому Поєднувачу не було справи до правильної назви. Їх треба знищити. Крапка. І зробити це швидко. Адже йому ще тікати на п'ятий рубіж. На стіну. Він знову посміхнувся. Легеньке хвилювання пробігло по самому серцю, здійнявши вітерець передчуття.

Викликав здібність, приховав піктограми, щоби не виявити своє місцезнаходження. Так як стріляти їм треба було високою дугою, то машину він зчепив з каменем на вулиці, а не на стіні. Щоб їх не дістали ворожі спроби завдати їм шкоди. За хвилину до цього Йоші схвалив таку ідею алхіміста і разом з іншими майстрами машину було перенесено.

- Проблема лише одна. - поділився думками Йоші.

- Одна? - посміхнувся Поєднувач пильно дивлячись на машину, яку ще жодного разу не випробовували. - Решту ти вже вирішив?

- Нам треба знати, куди стріляти, юначе.

- Ага. А ще треба знати, чи вона взагалі вистрілить. - тихенько сказав алхіміст собі під ніс.

- І потім хтось має коригувати її постріли. Хтось має наводити нас на ціль. - задумливо роздумував вголос Йоші. - Для цього ми планували використати моїх людей на першій стіні. Але ворожі машини стоять далеко. І зараз ніч, їх не видно. Буде важко.

- Так це вже цілих кілька проблем. - хвацьким тоном промовив алхіміст, закінчуючи приготування.

- Я позначив їх однією спільною. Вони мають загальний характер, пов'язаний із…

Майстер осікся, коли в небі щось засвистіло. Свист наближався. Він ставав все гучнішим і виразнішим. Грім, що раптом пролунав, змусив усіх нахилитися ближче до кам'яної вулиці. Стало зрозуміло, що почався ворожий обстріл. Солдати масово покидали першу стіну, пробігаючи сходами. На другій стіні вони також не затрималися, а побігли далі. Перший камінь, який амаліони закинули у фортецю, впав прямо посеред другого рубежу, потрапивши у скупчення чемпіонів. Пролунали крики. Камінь прокотився кам'яною площею, зносячи ще десяток воїнів.

- У вас все готове? - пролунав голос Максуда так близько, що будівельники підскочили зі своїх місць.

- Цілі не видно. - злякано промовив Йоші.

Максуд підняв очі.

- Так, це потрібно зробити. - сказав він десь у небо, потім повернувся до Поєднувача. - Зараз розкажу.

Тим часом другий камінь врізався у першу стіну. Судячи зі звуку, не зруйнував її. Вона має витримати десяток попадань в одне місце камінням таких розмірів, перш ніж проломитися. Так собі міркував маршал, але впевненості у цьому не було. Максуд хвилювався більше за своїх людей, ніж за стіну. Перші втрати серед чемпіонів від нової зброї. Поранених та мертвих уже забирали. Але загалом людей тридцять постраждали. Химерниці мають підняти на ноги тих, хто залишився живим. Воїн знову задер голову вгору.

Маршал вийняв меч зі звуком скреготу металу і вказав точний напрямок.

- Триста двадцять кроків.

Йоші підняв брови.

- Так далеко. Право, навіть не знаю, чи зможе…

- Повертай. - сказав алхіміст, взявшись за машину.

Вона мала поворотний механізм на невеликій платформі, яку Поєднувач і з'єднав з каменем на площі. Максуд стояв, не рухаючись. Усі необхідні приготування було закінчено. Третій камінь засвистів у повітрі. Він влучив у другу стіну.

- Зараз вони поправлять приціли та почнуть стріляти точніше. Усі будуть цілитися у першу стіну. - висловив припущення Йоші, закріплюючи машину в належному положенні.

Парочка будівельників уже піднесла ядра.

- Одне. Для пристрілювання. - похитав головою Йоші.

Через секунду ядро з пронизливим свистом ​​злетіло в повітря. Палаючий гніт було видно в нічному небі лише перші миті. Максуд вибіг на стіну.

- Недоліт. - голосно крикнув маршал зі стіни.

- Скільки? - запитав Поєднувач.

- Поки не знаю. - відповів воїн, і за кілька секунд повідомив. - Сорок два кроки. І на двадцять кроків правіше.

Нових пострілів від ворога поки що не було. Приблизно двадцять хвилин буде панувати тиша, як йому казали. Що ж, зараз вони це перевірять. Знати, скільки у ворога піде часу на натягування баліст, було просто необхідно.

- Давай. - сказав Йоші.

Ядра, запаковані в одну сітку, вилетіли. Максуд мовчки спостерігав. Влучання першого пострілу він добре бачив. Калюжка з вогню накинулася на десяток амаліонів. Їхній крик навіть звідси було добре чути. Максуд поглянув на першу стіну. На ній стояли воїни. Невелика кількість. Третя частина війська чекала під першим муром. Дві третини він вивів ще далі. Залишати стіну практично голою — ризикована витівка. Якщо ти не маєш невидимого розвідника. Спалах світла осяяв ворожу облогову машину і все навкруги неї. Пряме влучення. Максуд посміхнувся. Він бачив, як амаліони кидаються у різні боки від вогню. І як оранжеве полум'я поглинає механізми. Крики поранених тільки додавали насолоди цьому моменту.

- Перша машина зруйнована. - повідомив маршал.

Майстри зчинили такий ґвалт, святкуючи свою маленьку перемогу, як наче перемогли усіх на світі ворогів. Максуд витримав паузу, давши драйтлам випустити на волю свої емоції. Вони заслужили порадіти. Та попереду багато роботи.