Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Українські жінки у горнилі модернізації

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 91
Перейти на сторінку:
)

Дешеві їдальні й польові кухні виникли в багатьох містах Галичини, де були суди і в’язниці: у Коломиї, Перемишлі, Самборі, Чорткові, Станіславові, Стрию, Тернополі, Бережанах, Підгайцях. Там, де не було жіночих секцій, українські греко-католицькі священики залучали жінок до благодійної роботи й заснування товариств, що могли б її координувати. За прикладом львівських жінок крайові повітові комітети розгорнули власну допомогу полоненим, інтернованим та інвалідам. Жінки також взяли на себе забезпечення Українських січових стрільців теплим одягом і продуктами харчування. Дружина Андрія Чайковського — Наталія — організувала на Самбірщині пункт для постачання харчами українських легіонерів у Львові.

Багато жінок під час Першої світової війни та в листопадові дні 1918 року працювали сестрами милосердя. Декотрі пройшли курси кваліфікованих медсестер, організовані «Жіночою громадою» напередодні війни, та набули практичних знань в австрійських військових шпиталях. Один з них, організований «Українською самаритянською поміччю», діяв у будинку духовної семінарії у Львові. Згодом частина медсестер перейшла на службу в Українську галицьку армію.

Праця громадських організацій з надання допомоги військовому і цивільному населенню стала в подальшому характерним проявом активності жінок. Так було при створенні 23 червня 1915 р. жіночої організації «Українська самаритянська поміч» (УСП), яку очолила Ірина Домбачевська — галицька активістка, фундаторка товариства «Просвіта» в Миколаєві й очільниця «Союзу українок» у Стрию. УСП забезпечила допомогу пораненим українським стрільцям, організувала шпиталь під назвою «Захист для Українських січових стрільців» у Львові. Жінки під керівництвом Ірини Домбачевської відремонтували приміщення. Галичани ділилися з армією грошима, коштовностями, продуктами.

Для збирання великодніх дарунків Українським січовим стрільцям і жовнірам у Львові було утворено Український краєвий комітет, до складу якого увійшли Марія Білецька, Олена Будзиновська, Павлина Гладилович, Єлизавета Гузар, Марія Ліщинська, Мирослава Мороз, Герміна Шухевич.

Інтелігенція підштовхувала жінок опікуватися дітьми. Воєнне лихоліття прирекло на сирітство 20 тисяч українських дітей, смертність серед яких становила 50 %. Герміна Шухевич, як членка президії львівського комітету «Українського захисту воєнних вдів і сиріт» у квітні 1916 р. ініціювала урядову допомогу дітям-сиротам наданням усіма парафіями списків дітей-сиріт до митрополичого ординаріату. За сприяння жінок у 1917 р. було відкрито понад 20 дитячих прихистків: у Львові, Городку, Жовкві, Бережанах, Камінці Струмиловій, Стрию та інших містечках. У Львові в 1917 р. було створено два заклади такого типу на вулицях, де перебувало близько 160 воєнних сиріт віком від 1,5 до 14 років, з них 75 були повними сиротами.

Ірина Домбачевська — керівничка шпиталю Українських січових стрільців (електронний ресурс: http://spadok.org.ua/ivan-franko/ostanni-opikunky-franka )

Доброчинність і благодійність, що завдяки жіноцтву набули організованих інституційних форм, виявили тенденцію до становлення важливих складових громадянського суспільства на українських землях у післявоєнний період. Прикладом може бути Український горожанський комітет, до роботи якого долучилося галицьке жіноцтво в 1918–1923 рр. Працюючи у секціях Комітету, українки спрямували зусилля на допомогу пораненим солдатам, біженцям, бездомним, дітям. Учасницями самаритянської секції стали Ольга Мрицівна, Ольга Бачинська, Марія Ковалівна, Марія Боберська, Ірена Кобринська, Олена Косевичева. Жінки створили статистично-інформаційне бюро, що складало списки українських полонених, інтернованих, політичних в’язнів, померлих жовнірів на території Польщі й сусідніх держав. Працівниці бюро листуванням з Міжнародним Червоним Хрестом віднайшли понад 2000 українських жовнірів, які зникли безвісти.

Упродовж українсько-польської війни 1918–1919 років представниці самаритянської секції клопотали до президії Польського Червоного Хреста у Львові у справі дозволу учасницям організації відвідувати бараки, в’язниці і шпиталі, де могли перебувати українці: у Галичині й на Волині, у Краківській окрузі, а також у Брест-Литовську, Любліні, Освенцимі. Згодом жіноцтво УГК повідомляло польську владу і світову спільноту про критичний стан українських полонених, яких через відсутність таборових бараків розміщували в галицьких монастирях (Микулинці, Струсів), приміщеннях судів (Тернопіль, Яловець), школах (Болехів), гімназіях, в’язницях і казематах для злочинців (Станіславів, Вісніч).

Жінки у складі секцій УГК виконували функції перекладачок при представниках іноземних держав, зокрема при Міжнародній комісії, до складу якої входило двоє делегатів Міжнародного Червоного Хреста і майор санітарного корпусу французької мілітарної місії. Іноземна делегація засвідчила правдивість важкого стану українських полонених. Коли табори відвідала комісія Герберта Гувера (майбутнього президента США), активісток УГК Марію Бурачинську і Софію Цегельську було призначено відповідальними за розподіл гуманітарної допомоги полоненим. Незабаром українським жовнірам у табори постачали харчі, теплий одяг, взуття, тютюн, газети, часописи й релігійну літературу.

Не можна залишити поза увагою роботу жінок самаритянської секції УГК безпосередньо у Львові. Пораненими українськими жовнірами опікувались у лікарні «Техніка», гарнізонному шпиталі, санаторії Червоного Хреста, шпиталі Марії Магдалини. Хворих забезпечували обідами, до яких входили молоко, яйця, фрукти і навіть вино. Галичанки сповіщали рідних про стан здоров’я хворих, читали їм книжки, пресу; тих, хто одужував, забезпечували транспортом для повернення додому. Для потерпілих військових було засновано «Український дім інвалідів», що надавав повне утримання та лікування кільком десяткам інвалідів, закладено фабрику протезів. Жінки організовували поховання й ексгумацію тіл померлих.

Важливим напрямом діяльності самаритянської секції була допомога полоненим, які перебували у львівських в’язницях — Бригідках і «на Баторія». Згідно з архівними даними, у 1919–1920 рр. завдяки ініціативі українок у Бригідках було видано 131 тис. обідів політичним в’язням і важкохворим. Для студентів, які перебували «на Баторія», дешеві обіди надавала «Студентська харчівня», що діяла за фінансування УГК. Звільненим українцям членки секції надавали фінансову допомогу для від’їзду за Збруч.

Факти свідчать, що драматичний період Великої війни та національно-визвольних змагань українців сприяв піднесенню соціальної активності та національної свідомості жіноцтва. Жертовною волонтерською працею на допомогу пораненим,

1 ... 24 25 26 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"