Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

місцинах можна спостерігати уривки хмар — либонь, туман із крапель аміаку, що хилитався на метанових вітрах.

Так само швидко, як і з’явилася на небосхилі, Європа зосталася позаду, тепер Юпітер був лише в двох годинах льоту. Еал знову і знову перевіряв траєкторію руху космічного корабля, тому потреби в подальшому коригуванні швидкості «Діскавері» до миті найбільшого зближення не було. Та навіть якщо зважити на це, гігантська куля, яка роздувалася щохвилини, змушувала нервувати. Важко повірити, що «Діскавері» не вріжеться в неї з розгону й що гравітаційне поле планети не поглине й не знищить їх.

Тепер саме настав час відрядити атмосферні зонди, які, принаймні всі на це сподівалися, зможуть протриматися досить довго, щоб надіслати бодай якусь інформацію з-під покрову хмар Юпітера. Дві маленькі бомбоподібні капсули було скинуто на орбіти, які протягом перших кількох тисяч миль майже не відхилятимуться від курсу «Діскавері».

Капсули повільно полетіли геть, і тепер нарешті навіть недосвідченому оку стало ясно, що Еал не схибив. Корабель пройде найближчою з можливих орбіт, але він не ввійде в атмосферу планети. Дійсно, відстань до атмосфери була всього в кілька сотень миль, це майже нічого, коли йдеться про планету дев’яноста тисяч миль у діаметрі, але цього мало вистачити, щоб пройти повз Юпітер неушкодженими.

Тепер Юпітер заполонив усе небо, він був аж таким величезним, що мозок і очі вже покинули спроби його осягнути. Планета дикого різнобарв’я — червоний, рожевий, жовтий, лососевий і навіть брунатний. Атмосфера навколо вибухала від кольорів. Інколи Боумену навіть здавалося, що він летить над Землею, укритою туманами.

Зненацька, уперше за весь час експедиції, зникло сонце. Воно поблякло, стало невиразним, хоч постійно супроводжувало «Діскавері» ще з того часу, як корабель покинув Землю п’ять місяців тому. Але зараз шлях корабля проходив нічною частиною Юпітера, тож «Діскавері» невдовзі мав увійти в зону цілковитої темряви.

За тисячі миль попереду лежала смуга пітьми, позаду сонце швидко опускалося в хмари Юпітера. Його промені розійшлися крайнеба, немов два пломінкі, закручені донизу роги, потім вони зблякли й умерли в останньому спалаху своєї барвистої краси. Настала ніч.

Проте величезний світ унизу аж ніяк не потонув у вугільно-чорній пітьмі. Планета почала сяяти й сяяла з кожною хвилиною дедалі яскравіше, у міру того, як їхні очі звикали до темряви. Невиразні річки світла пролягли від обрію до обрію, немов вогні параду кораблів у якомусь тропічному морі. Тут і там вони збиралися в озера рідкого вогню, ряхтячи від незвіданої сили, що ховалася десь у глибині Юпітера. Це була така приголомшлива картина, що Пул і Боумен могли дивитися на неї годинами, вони запитували себе, чи це неймовірне явище — результат хімічних та електричних процесів у цьому киплячому казані, чи воно є наслідком діяльності якихось незнаних форм життя? У прийдешньому столітті науковці довго сперечатимуться щодо цього питання.

Чим далі вони заходили в ніч Юпітера, тим яскравішим ставало сяйво планети. Колись давно Боумен пролітав над Канадою під час північного сяйва, й укритий снігом ландшафт видавався таким самим холодним і блискучим, як оцей. «Хоч північне сяйво, — нагадав собі астронавт, — більше ніж на сто градусів тепліше за температуру в цих місцях».

— Сигнал із Землі швидко зникає, — оголосив Еал. — Ми вступаємо в першу дифракційну зону.

Це не стало для них несподіванкою, дійсно-бо, ситуація була передбачуваною, а поглинання радіохвиль дасть цінну інформацію про атмосферу гіганта. Зараз «Діскавері» проходив безпосередньо над Юпітером, і це переривало зв’язок із Землею. Та попри буденність ситуації, астронавти раптово відчули всепоглинущу самоту. Брак радіозв’язку триватиме всього-на-всього годину, потім вони вийдуть із-під впливу Юпітера й зможуть відновити зв’язок із людською расою. Але та година тяглася найдовше в їхньому житті.

Незважаючи на свій доволі молодий вік, Пул і Боумен брали участь у десятках космічних подорожей, і їх вважали за ветеранів космосу, але цієї миті вони почувались, як жовтороті новачки. Вони зараз робили те, чого досі не робив ніхто: ніколи ще корабель не мандрував на таких швидкостях і не боровся з таким гравітаційним полем. Найменша помилка в навігації на цьому критичному етапі — і «Діскавері» вилетить далеко за межі Сонячної системи без жодної надії повернутися.

Здавалося, хвилини тягтимуться вічно. Юпітер став над ними вертикальною стіною фосфоресценції, а корабель підіймався вгору, у його сяйливе обличчя. Астронавти знали, що рухаються досить швидко й навіть гігантська сила тяжіння Юпітера не зможе їх захопити, проте їм не вірилося, що «Діскавері» зможе вийти з впливу цього грандіозного світу.

Нарешті попереду на овиді сяйнуло світло. Вони виходили з тіні й прямували до Сонця. І саме цієї миті Еал оголосив:

— Радіозв’язок із Землею встановлено, я радий повідомити, що складний маневр успішно завершено. До Сатурна ще залишилося сто шістдесят сім днів, п’ять годин і одинадцять хвилин.

Оцінка ситуації забрала в комп’ютера не більше від хвилини, і він провів її з бездоганною точністю. Як куля на гігантському космічному більярді, «Діскавері» відскочив від рухливого гравітаційного поля Юпітера, діставши внаслідок цього удару потужний імпульс. Не витративши палива, корабель збільшив свою швидкість на кілька тисяч миль за годину.

Утім, тут не було жодного порушення законів механіки, Юпітер утратив саме стільки імпульсу, скільки дістав «Діскавері». Планета трохи сповільнилась, але її маса в секстильйон разів перевищувала масу корабля, тож зміна орбіти була надто незначною, щоб її помітити. Ще не настав той час, коли людство зможе впливати на Сонячну систему.

Коли морок навколо них розвіявся і тьмяне Сонце знову зійшло в небі Юпітера, Пул і Боумен мовчки підвелися й потисли один одному руки.

Важко повірити, але першу частину місії успішно завершено.

Розділ 20

Світ богів

Але вони ще не зовсім покінчили з Юпітером. Далеко позаду два зонди, запущені з «Діскавері», увійшли в контакт із атмосферою.

Від одного з них звісток так і не отримали, можливо, він занадто круто ввійшов в атмосферу й згорів іще до того, як устиг надіслати якусь інформацію. Другому зонду пощастило більше, він прохромив верхні шари атмосфери Юпітера, потім іще раз виринув у космос. Як і було заплановано, зонд утратив стільки швидкості під час зустрічі, що під дією гравітації почав рухатися по еліптичній орбіті. За дві години після цього він знову ввійшов в атмосферу на денній частині планети, рухаючись зі швидкістю сімдесят тисяч миль на годину.

Одразу ж після цього супутник обгорнуло розжареним газом і радіоконтакт загубився. Відтак для спостерігачів за контрольним пунктом потягнулися тривожні хвилини очікування. Вони не знали напевно, чи