Читати книгу - "Лють"

Вона показала рукою на ліс. — Я не злягаюся надворі, наче якась клята тварина.

Йому довелося прочистити горло, бо голос не слухався. Серце так сильно билося в грудях, що він відчував, як здіймається сорочка.

— Так.

Вона не ворухнулася.

— Ти пітнієш.

— Пробач. — Джон забрав руку й витер долоню об джинси. Губи самі по собі склалися в дурнувату ніякову усмішку. — Вибач, — повторив він.

Вона знову глянула на нього суворо — намагалася збагнути, що в нього на думці. Рука пірнула в сумочку.

— Що з тобою?

Джон роззирнувся навколо. Він думав про те, що вона робила велику помилку, коли вела незнайомців у ліс, хай там що лежало в неї у сумочці.

— Тут небезпечно, — зауважив він. — Я можу виявитися ким завгодно.

— Ти ніколи раніше не знімав дівчини. — Вона не запитувала, а констатувала очевидне.

Джон згадав Рендола, хлопчину з бюро прокату, — як підстрибував у нього борлак, коли він над ним навис. Тепер він сам відчув, що і в нього горло стискається, не дає говорити.

— Ну. — Вона погладила його по руці. — Ти чого, великий хлопчику? Нічого страшного.

Джон помітив, що голос у неї змінився. Зненацька, невідомо, чому, вона заговорила з ним як з людиною, а не зі шматком того, що треба зішкребти з підошви.

— Я не хотів цього робити, — сказав він.

Його тон теж змінився. Став тихим. Дуже тихим, неначе він їй довіряв, чимось із нею ділився. Мимоволі з уст зірвалося:

— О Господи, ти така гарна. — Наче він був якимсь жалюгідним виродком. Він спробував виправити ситуацію, додавши: — Це звучить по-дурному, але ти справді гарна.

Він уважно подивився їй в обличчя, намагаючись вигадати, що б ще сказати, якось довести, що він не виродок, якому вона має приснути в лице з перцевого балончика.

Її губи здавалися м’якими — такі губи можна було цілувати вічно.

Ні, він не міг говорити про її губи. То було надто сексуально.

Ніс?

Ні, це було б тупо. Ніхто не говорив про гарненькі носики. Ними дихали, з них час від часу текло, і їх сякали. Вони просто присутні на обличчі.

— Ти як? — спитала вона.

— Твої очі, — випалив він і одразу ж відчув себе ще більше кретином, ніж досі. Ці слова він вимовив так гучно, що Робін аж здригнулася. — Тобто, — почав він, знову стишуючи голос. — Вибач, просто я подумав, що твої очі… — Господи, вона була так сильно нафарбована, що розібрати, які в неї очі, було важко. — Я думаю, у тебе гарні очі.

Вона дивилася на нього, напевно, розмірковуючи, як швидко зможе витягти з сумки балончик і приснути йому в очі, а може, думала, чи зможе забрати в нього гроші, коли він упаде на землю.

— Слухай, — нарешті сказала вона, — ти не мусиш до мене залицятися. Просто заплати.

Він негайно поліз рукою в кишеню.

— Не тепер, малий.

Вона вже занервувала. Він щось робив не так. Був якийсь особливий спосіб це робити, а Джон його не знав.

— Вибач, — перепросив він.

— У номері заплатиш. — Вона махнула йому рукою, щоб ішов слідом. — Це тут, недалеко.

Він стояв на місці, бо ноги не слухалися. Господи, він знову почувався прищавим підлітком, який тремтячими руками намагається розстібнути на дівчині ліфчик.

Урешті-решт їй увірвався терпець.

— Ворушися, здорованю. Час — це гроші.

— Залишімося тут, — попросив він, а коли вона запротестувала, перебив її: — Ні, не для цього. Просто постоїмо тут і поговорімо.

— Хочеш поговорити? Іди до психоаналітика.

— Я тобі заплачу.

— Це що, якесь збочення? — спитала вона. — Я говоритиму, а ти — дрочитимеш? Е ні, нізащо.

Вона попрямувала в бік дороги, і Джон гарячково запхав руку в кишеню, щоб витягти звідти гроші. Декілька купюр випали з руки, і він упав на коліна, щоб їх позбирати. А коли підвів погляд, вона так само віддалялася.

— П’ятдесят доларів! — вигукнув він, і Робін застигла на місці.

Повільно повернулася, і він не міг розібрати її ставлення до цієї пропозиції: ще більше роздратування чи просто відвертий гнів.

— Ось. — Він підвівся з колін, підійшов до неї і вклав гроші їй у руку. Там було багато одиничок, кілька п’ятірок — уся його частка з коробки для чайових на автомийці. — Тільки я штанів не зніматиму, добре? Ніяких дурниць.

Вона спробувала повернути йому гроші.

— Не мороч мені голову.

— Я не морочу. — У власному голосі йому почулася нотка відчаю. Ось він знову її злякав, і тепер ніякі гроші її не повернуть. — Просто розкажи мені щось.

Вона підкотила очі, але гроші тримала в руці.

— Розказати що?

— Що завгодно. Розкажи… — Господи, як на зло, нічого не спадало на думку. — Розкажи… — Він дивився на неї, шукаючи на обличчі якоїсь підказки, хоч що-небудь, що затримало б її тут на довше. Дивився на її гарненький ротик, викривлений від роздратування і, можливо, невеличкої цікавості. — Твій перший поцілунок, — нарешті придумав він. — Розкажи про перший поцілунок.

— Та ти знущаєшся з мене.

— Ні. Не знущаюся. — Він одступив від неї на кілька кроків і витягнув руки в сторони, щоб вона бачила, що він не задовольняє себе. — Розкажи мені, яким був твій перший поцілунок.

— Ти хочеш почути, що це було з моєю сестрою? Чи з батьком?

— Ні, — похитав він головою. — Будь ласка, не обманюй.

Вона схрестила руки на грудях і окинула його поглядом, оцінюючи.

— Ти платиш мені п’ятдесят баксів, щоб я розповіла про свій перший поцілунок?

Він кивнув.

Вона озирнулася, знову подивилася на нього. Порахувала гроші. Хрусткі купюри переходили з руки в руку, губи ворушилися.

— Гаразд, — нарешті змилостивилася вона, запихаючи згорнуті рулончиком гроші в розріз блузки. — Стюї Кампано.

Ім’я було смішне, і Джон розсміявся.

— Ага. — І вона вперше усміхнулася. Зуби в неї були ідеально білі й рівні. — Наш Стюї — справжній Ромео.

— То був твій хлопець?

— Та ні, — ображено заперечила вона. — Він був на два роки молодший за мене, дружив з моїм братиком. Якось одного дня ми бавилися.

— Бавилися? — Вона спохмурніла, і Джон швидко виправився: — Ні, я не це мав на увазі. Просто хотів уточнити, що саме ви робили.

— Плавали у нього в басейні, — неохоче пояснила вона, вочевидь досі намагаючись збагнути, що у Джона на думці. — У Стюї був басейн. Лише через це я й пішла до нього зі своїм молодшим братиком.

Джон знову заусміхався.

Робін вирішила продовжити розповідь.

— Отож, якось пізно ввечері, повний місяць був і все таке, ми бавилися в басейні, просто дуркували, і він подивився