Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий"

бік «Анджеліку» мало не до самої води й гнав її зі швидкістю дев'ять вузлів.

Однак погода й вітер були того ранку мінливі. Лагуна то брижилась хвилями, то ставала гладенька, мов дзеркало.

— На великий жаль, мушу повідомити вас, сер, що нам не втекти, — попередив Френка капітан Тріфзен. — Якби вітер не меншав, то ще могли б. А він увесь час міняється. До того ж нас притискає до берега. Нас заженуть, як у пастку, й заарештують.

Генрі, що в бінокль вивчав узбережжя, спустив його й глянув на Френка.

— Ну, кажи, — вигукнув той. — Ти маєш якийсь плай? Він так і пре з тебе!

— Просто перед нами два Тигрові острови, — почав пояснювати Генрі. — Вони охороняють вузенький вхід, так званий Ель-Тігре, до затоки Хучітан. І повірте мені, то й справді тигрячі зуби. Поміж островами й берегом така мілина, що, не знавши місцевості, як я її знаю, кораблем тудою не проїдеш. Але між самими острівцями є глибокий канал, правда, такий вузький, що в ньому годі повернути судно. Шхуна може проскочити крізь нього лише тоді, як вітер дме ззаду. Отже, вітер сприятливий, і ми проскочимо. Та це тільки половина мого плану…

— Якщо вітер ущухне або зміниться, сер, а в проході, я це добре знаю, багато вирів, моя прекрасна шхуна розіб'ється на скелях, — запротестував капітан Тріфзен.

— В такому разі я заплачу вам за неї, — коротко заспокоїв його Френк, і знову звернувся до Генрі: — А яка друга половина твого плану?

— Мені просто ніяково розказувати про це, — засміявся Генрі. — Але він викличе стільки прокльонів іспанською мовою, скільки не чула їх лагуна Чірікві відтоді, коли старий сер Генрі грабував Сан-Антоніо й Бокас-дель-Торо. Зараз побачиш.

Леонсія заплескала в долоні й закричала, блимаючи очима:

— Це, певно, щось гарне, Генрі! Я бачу вже з твого обличчя. Кажи-бо мерщій!

Ставши з нею осторонь і обхопивши її за стан, щоб піддержати на хисткому судні, Генрі почав шепотіти їй щось, а Френк, приховуючи неспокій, що викликала в нього ця сцена, розглядав у бінокль переслідувачів на буксирному пароплаві. Капітан Тріфзен зловтішно всміхнувсь і хитро перезирнувся з жовтошкірим матросом.

— Ну, шкіпере, — промовив Генрі, вертаючись, — ми тепер якраз проти Ель-Тігре. Ставайте до стерна й тримайтеся самої середини протоки. Крім того, мені потрібна бухта старої м'якої манільської линви в півдюйма завгрубшки, чимало мотуззя, ящик пива з комори, п'ятигалонний бідон з-під гасу, що його спорожнили вчора ввечері, і ще з камбуза казан на каву.

— Але я мушу звернути вашу увагу, що линва коштує дуже дорого, сер, — сказав капітан Тріфзен, коли Генрі заходився щось майструвати з принесених речей.

— Вам заплатять, — заспокоїв його Френк.

— А казан на каву майже зовсім новий…

— Вам заплатять.

Шкіпер зітхнув і скорявся, а тоді знову зітхнув, побачивши, як Генрі відкорковує пляшки й виливає пиво в жолобок.

— Будь ласка, сер, — попросив Персіваль, — коли вже вам треба виливати пиво, то лийте мені в горло.

Матроси кинулись до пива і скоро склали біля Генрі купу порожніх пляшок. Він знову позатикав їх і почав прив'язувати мотузками до линви на відстані шести футів одна від одної. Потім відрізав кілька шматків линви сажнів по два завдовжки кожен, і поприв'язував їх між пляшками, а до других кінців прикріпив казан та дві бляшанки з-під кави. По боках линви він прив'язав бідон з-під гасу й порожній ящик з-під пива. Тоді глянув на Френка.

— О, я вгадав ще п'ять хвилин тому, — сказав той. — Ель-Тігре такий вузький, що буксир заплутається в твоїй пастці.

— Ель-Тігре й справді дуже вузький, — була відповідь. — В одному місці прохід усього сорок футів завширшки. Якщо вони спробують обминути нашу пастку, то вженуться в мілину. Але нічого, вони добредуть до берега, коли б це сталося. Ну, а тепер берімо цю штуку та й киньмо її за корму. Ти станеш з правого боку, я з лівого, і, як я скажу «три», кидай ящика якомога далі.

Вітер слабшав, і, хоч він підпихав ззаду «Анджеліку», яка завдяки цьому робила п'ять вузлів, «Долорес», що робила шість вузлів, потроху таки наздоганяла її. Коли з «Долорес» почали стріляти з рушниць, шкіпер за вказівками Генрі й Френка спорудив на кормі невисоку барикаду з мішків з картоплею та цибулею, старих вітрил та бухт линви. Зігнувшись під цим низеньким захистком, стерничий вів шхуну далі. Леонсія не схотіла зійти вниз, але що вогонь із буксира ставав дедалі частіший, погодилась бодай заховатись за капітановою каютою. Матроси теж поховалися хто куди, а всі Солано» примостившись за барикадою, відстрілювалися.

Генрі й Френк, стоячи нарізно й чекаючи, коли шхуна дістанеться найвужчої частини проходу, і собі стріляли.

— Здоровлю вас, сер, — удався до Френка капітан Тріфзен. Кров індіянина спонукала його подеколи підводити голову й зазирати через борт, а кров негра примушувала тулитися, аж прилипати до палуби. — Кермує сам капітан Росаро, і з того, як він підстрибнув і вхопився за руку, можна зробити висновок, що ваша куля пробила йому її. Цей капітан Росаро дуже запальна людина, сер. Мені здасться навіть, що я чую, як він тепер лається.

— Увага, Френку! — промовив Генрі, відкладаючи набік рушницю й пильно розглядаючи низькі береги обабіч. — Ми майже підійшли. Як я скажу «три», кидай.

До буксира було не більше як двісті ярдів, коли Генрі подав знак. Обидва вони випростались і по слові «три» кинули у воду бідон з-під гасу та ящик з-під пива, що потягли за собою линву з прив'язаними до неї пляшками й бляшанками.

Зацікавлені в наслідках своєї роботи, Генрі й Френк так і залишились стояти, спостерігаючи, як розтягується на збуреній воді їхня пастка. Постріли з буксира примусили їх нахилитись, але, дивлячись через борт, вони бачили, як буксир нагнавсь на линву, а ще за хвилину й спинився.

— Гвинт заплутався в пастці, — зрадів Френк. — Чудово, Генрі!

— Тепер, якщо вітер не вщухне… — скромно мовив Генрі.

«Анджеліка» попливла собі далі, відходячи від буксира, що здавався чимраз менший. Проте це не завадило втікачам побачити, як він безнадійно сів на мілину, і люди з нього побрели до берега.

— Нам лишається заспівати нашої пісеньки, — захоплено скрикнув Генрі і затяг «Попліч, спинами до щогли».

— Це все чудово, сер, — перебив його після першого куплета капітан Тріфзен, блимаючи очима й пересмикуючи плечима в лад пісні. — Та вітер стихає, сер. Знову штиль. А без вітру як ми виберемося з затоки Хучітан? «Долорес» не пошкоджено. Вона лише спинилася на деякий час. Котрийсь із матросів пірне,