Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Міжконтинентальний вузол

Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

113
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 83
Перейти на сторінку:
а правду, не відому мені раніше… І стало ще страшніше, — ну її до біса, цю правду! Хочу знімати розважальне кіно, з Аленом Делоном і Бельмондо! Хай собі палять з двостволок! Рятують проституток, відкриваючи в них, у кожній без винятку, нову богоматір! Я вліз по самі вуха в лайно, бо сконструював ескіз правди, не здогадуючись навіть, як це страшно…

— Ти коли відпочивав останній раз?

— А ти?

— Якщо ми взяли на себе важкий тягар бути психами й працювати без відпочинку, — зауважив Степанов, — то й за це доводилося розплачуватись… Робота — добро, а хіба добро залишається не покараним? — Він посміхнувся. — Ніщо так не накликає на себе немилість, як бажання зробити благо ближньому… Тобі не спадало на думку лягти в психічку, щоб у череп вмонтували рятівний датчик спокою?

Кузані довго мовчав, потім, наблизившись до Степанова, тихо сказав:

— У мене таке відчуття, що зараз у Штатах нагнітаються якісь могутні таємничі сили, які роблять усе, аби тільки зірвати переговори.

— Ставити запитання «чому», мабуть, наївно?

— Безжально. Бо я на нього не можу відповісти. Іде битва гігантів. І в цій страхітливій боротьбі магнатів той, хто будує страшні бомбардувальники, тепер подібний до агнця божого в порівнянні з молодими інтелектуалами, вихованими на ідеях Відродження і на жахові апокаліпсиса, які вклали свої мільярди в ракетні комплекси… «Як авіація свого часу прийшла на зміну пасажирським лайнерам — в розумінні масовості й швидкості перевезень, пік і авіація тепер мусить поступитися місцем ракетам». Усе інше, кажуть вони, всі ці розмови про агресію, стримумання, гонку озброєнь, космічні зонти, — від лукавого; «старигани, зійдіть з дороги прогресу!» А все впирається в те, кому конгрес відпустить мільярди: їм чи їхнім авіаконкурентам. «Локхід», який і ми, і ви так зловісно розписували в газетах, сьогодні бажаніший мирному виходові і конфронтації, ніж прагнення ракетних інтелектуалів, сповнених демократизму й розкованої людської простоти… Не та правда, яку я вгадав… Але я не геній і не можу придумати фіналу, Дмитре, а сценарію без фіналу нема, це казна-що… Я відчув безпорадність… А взяті в продюсера гроші треба відробити. Як?

— Цікаво, — відповів Степанов. — Тільки знаєш що? Нудь ласка, не сердься на Стівена, у нас з тобою немає нікого ближчого за дітей… І мирись, інакше не зможеш працювати…

Робота — III

Професор Яхминцев, начальник відділу, в якому працював Іванов, був високий і стрункий; сива шевелюра старанно укладена; волосся, незважаючи на те, що професорові давно виповнилося шістдесят, здавалося густим, немов дротяним (невже лакує, подумав Славін; а взагалі — це дрібниці, нехай собі, але ж у кожному з нас із юності закладено щось таке, через що неможливо переступити; на Заході багато чоловіків роблять манікюр, і це звичайна річ, хоч страшенно дорого, а для мене така людина бридка, викликає почуття огиди, хоч добре розумію, що це не так).

— Ні, ні, Іванов неабияке явище в науці, — впевнено повторив професор. — Кладезь ідей, змістовна людина…

— А чому ж тоді його тримають у чорному тілі? — спитав Славін.

— Як це? — Яхминцев здивувався.

— Якщо він «кладезь ідей», то чого б йому не очолити лабораторію?

— Ой, Віталію Всеволодовичу, скільки разів йому це пропонували!

— На якому рівні?

— На відповідному… В нас із ним стосунки дуже складні… Вам, мабуть, про це вже говорили, я ж знаю, ви готуєте публікацію… Наш інститут схожий на жіноче царство, хоч працюють здебільшого чоловіки: ніяких таємниць, усе всім відомо. Так от, незважаючи на складність, яка є в наших стосунках, я тричі називав його кандидатуру на посаду завідуючого лабораторією…

— І що ж?

— Як і в будь-якій новій справі, спочатку треба конституювати задум, погодити питання, вибити штати, приміщення, персональні оклади, внести в план… Без труда нема плода, все нове народжується в муках, на жаль… Георгій Якович з'їздив у главк, там йому запропонували написати проект листа, він підготував, але ж одна голова добре, а дві ще краще; подивилися мудрі люди, внесли зауваження, попросили доопрацювати текст, а як же інакше, не всім дано збагнути хитрощі управлінського апарату, для них кожна кома таїть у собі особливий зміст…

Славін чомусь пригадав, як на зустрічі з читачами Михалков розповів цікавий епізод: у сорок третьому році його шукали по всьому фронту, знайшли на аеродромі (він тоді працював кореспондентом газети «Сталинский сокол»), потягли до невеличкого ПО-2:

— Швидше, Оргію Володимировичу, в штабі фронту на вече вас чекає Ворошилов, воліли доставити для розмови негайно!

Ворошилов справді чекав на проводі, привітавшись, сказав:

— Товариш Сталін переглянув верстку гімну… В другій строфі у першому рядку у вас кома й тире… Товариш Сталін запитує, чи не можна викреслити тире? З погляду, як він зауважив, геометрії тексту Державного гімну це тире надзвичайно фокусує увагу читача на такому знакові, єдиному в усьому тексті твору. Він просив порадитися з вами і з Ель-Регістаном: чи не заперечуватимете ви, якщо він зніме тире? Чи ви наполягаєте на тому, аби зберегти цей розділовий знак? Може, він для вас дуже дорогий з чисто професіональних причин?

Тим часом професор провадив далі:

— Звичайно, зовсім не просто почати нову справу, — відкрити лабораторію, підібрати штат однодумців: усе треба заздалегідь утрясти, погодити, розробити кошторис… Георгій Якович побігав по коридорах главку, посидів на засіданнях, та й махнув рукою: «Я вже втратив місяць, а кінця-краю не видно цим погодженням, пропади все пропадом, робитиму своє діло!»

— А хто зацікавлений у цій лабораторії?

— Наука, звісна річ. Та й промисловість спить і бачить такий центр нових ідей.

— То чому ж Іванову ніхто не допоміг?

— Мої поради він відкидає «а пропо», — Яхминцев зітхнув. — Хоч, повірте, крім добра, я йому нічого не бажаю… А міністерський чиновник мало в чому зацікавлений, Віталію Всеволодовичу, категорія кінцевого результату праці в цій галузі аж ніяк на нього не проектується, навіщо йому зайвий клопіт, день минув — і добре! Я вже й на хитрощі пішов, — усміхнувся Яхминцев, — через людей, які дружать з Івановим, порадив: «Зацікав тих, від кого залежить вирішення питання в главку, запроси в майбутню лабораторію хоч на півставки, запропонуй захищатися… Хто не хоче мати наукове звання? Найкраща гарантія від можливих чвар чи реорганізацій в апараті… А він зразу на дибки став: «я вам не гендляр» і таке інше…

— Взагалі він правильно зробив, чи ви так не вважаєте?

Яхминцев похитав головою:

— Ні, Віталію Всеволодовичу, неправильно. Я, знаєте, прихильник системи Станіславського: жити треба в запропонованих обставинах. Будь-які там штучки Мейєрхольда — буфонада, авангардизм, миттєвість, необґрунтованість — не для

1 ... 24 25 26 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міжконтинентальний вузол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міжконтинентальний вузол"