Читати книгу - "Оголошено вбивство"

Райдсдейл, коли вони їхали назад до Меденгема. — Жодні факти її не підтримують. Може, просто відкинемо її як умоглядні фантазії старої діви, та й по всьому?

— Я так не робив би, сер.

— Усе це дуже малоймовірно. Таємничий «Ікс» раптом виникає в темряві позаду нашого швейцарського приятеля. Звідки він з'явився? Хто він такий? Де він був?

— Він міг увійти крізь бічні двері, — сказав Кредок, — відразу по тому, як увійшов Шерц. Або, — додав він повільно, — він міг увійти з кухні.

— Тобто вона могла увійти з кухні, ти це хотів сказати?

— Атож, сер, таку можливість виключати не слід. Мене дуже не задовольняє поведінка тієї дівчини. Вона не вселяє мені довіри. Усі ті зойки та істерика вельми схожі на театр. Вона могла домовитися з тим молодим хлопцем, впустити його в дім у слушну хвилину, влаштувати всю ту виставу, застрелити його, прибігти назад до їдальні, схопити в руки срібло та замшу для її протирання й розпочати свій вереск.

— Проти цього ми маємо той факт — ее… як же його звуть — ага, Едмунд Светенгем каже, що ключ був устромлений із зовнішнього боку дверей, і він мусив випустити її назовні. Чи існують іще якісь двері в тій частині будинку?

— Так, там є двері до задніх сходів та кухні, розташовані під самими сходами, але, схоже, ручка там відпала три тижні тому, і ніхто її досі не прилаштував. Тому відчинити там двері поки що неможливо. Мені ця версія видається цілком вірогідною. Штир і дві ручки лежали на поличці за дверима в холі й були вкриті товстим шаром пороху, хоч, звичайно, професіонал зумів би відчинити ці двері, якби виникла потреба.

— Ти ліпше подивився б, чи в порядку папери в тієї дівчини. Але мені здається, що вся ця версія має надто теоретичний характер.

Головний констебль знову подивився на свого підлеглого запитальним поглядом. Кредок спокійно відповів:

— Розумію вас, сер, і, звичайно, якщо ви вважаєте, що справу слід закрити, я закрию її. Але я був би вам вельми вдячний, якби ви мені дозволили попрацювати над нею довше.

На подив Кредока головний констебль сказав спокійним і схвальним голосом:

— Ти молодець.

— Треба ще буде попрацювати з револьвером. Якщо ця теорія правильна, то револьвер не належав Шерцу, а тому ніхто не зможе підтвердити, що Шерц коли-небудь мав револьвер.

— Це німецька модель.

— Я знаю, сер. Але наша країна завалена континентальними моделями револьверів. Усі американці були ними озброєні та й наші хлопці теж. Ця дорога нікуди нас не приведе.

— Твоя правда. Можеш запропонувати якісь інші лінії розслідування?

— Повинен бути мотив. Якщо в цій теорії щось є, то виходить, подія, яка сталася в п'ятницю, не була ані простим жартом, ані спробою збройного пограбування, а холоднокровною спробою вбивства. Хтось намагався вбити міс Блеклок. Але чому? Мені здається, що коли хтось і знає відповідь на це запитання, то тільки сама міс Блеклок.

— Я так розумію, вона вже вилила холодний душ на це припущення?

— Вона вилила холодний душ на припущення, що Руді хотів убити її. І вона мала цілковиту рацію.

— І нам треба взяти до уваги ще одне, сер.

— Що саме?

— Хтось може спробувати її вбити знову.

— Така спроба, безперечно, підтвердить правдивість твоєї теорії, — сухо кинув головний констебль. — До речі, ти приглянь за міс Марпл.

— За міс Марпл? Навіщо?

— Я так розумію, вона живе в домі вікарія в Чипінґ-Клеґорні й приїздить двічі на тиждень на лікування в Меденгем-Велс Здається місіс-не-пам'ятаю-як-її-звуть є дочкою давньої подруги міс Марпл. А в нашої старої кицьки справжня спортивна хватка. Життя не дарувало їй великих хвилювань, і розслідування вбивства — для неї неабияка розвага.

— Ліпше б вона не приїздила сюди, — сказав Кредок дуже серйозним голосом.

— Щоб не плуталася в тебе під ногами?

— Не в тому справа, сер, вона дуже мила старенька дама. Я не хотів би, аби з нею що-небудь трапилося… У тому випадку, якщо в нашій гіпотезі є бодай зерно істини.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

ПРО ДВЕРІ

I

— Пробачте, що я знову турбую вас, міс Блеклок…

— О, не переймайтеся. Слідство триває вже тиждень, і вам, сподіваюся, пощастило здобути якісь нові факти?

Детектив-інспектор кивнув головою.

— По-перше, міс Блеклок, Руді Шерц не був сином власника альпійського готелю в Монре. Він почав свою кар'єру, працюючи санітаром у Берні. У багатьох хворих там пропадали в ту пору дрібні прикраси. Потім, під іншим прізвищем, він працював офіціантом на одному із зимових курортів. Там він навчився підробляти рахунки, вказуючи різні суми на різних копіях. Різницю він, звичайно, клав собі до кишені. Потім влаштувався на службу до одного з універмагів Цюриха. Поки він там працював, кількість крадіжок в універмазі значно перевищила середній рівень. І крали там, безперечно, не лише покупці.

— Тобто він був дрібним злодієм? — сухо кинула міс Блеклок. — І я не помилилася, коли дійшла висновку, що ніколи не зустрічала його раніше?

— Ви мали цілковиту рацію — немає жодного сумніву, що хтось показав йому на вас у готелі «Роял Спа», і він прикинувся, ніби впізнав вас. Швейцарська поліція стала виявляти надто великий інтерес до його сумнівної діяльності, і він приїхав сюди з цілим комплектом фальшивих документів і влаштувався на службу до готелю «Роял Спа».

— Атож, там є чим поживитися, — сказала міс Блеклок. — Там зупиняються дуже заможні люди, більшість із яких досить недбало ставляться до своїх чеків.

— Атож, — сказав Кредок. — Він сподівався зібрати там чималий урожай.

Міс Блеклок спохмурніла.

— Усе це можна зрозуміти, — сказала вона. — Але чого він приїхав до Чипінґ-Клеґорна? Невже він сподівався, що знайде тут кращу здобич, аніж у багатому готелі «Роял Спа»?

— Ви й далі стверджуєте, що у вашому домі не було нічого особливо цінного?

— Звичайно, не було. Якби там щось було, я б не могла не знати про це. Я запевняю вас, інспекторе, ми не володіємо ані якоюсь невідомою картиною Рембрандта, ані чимось таким.

— У такому разі виходить, ваша подруга міс Баннер мала слушність? Він приїхав сюди, щоб напасти на вас.

— Атож, Леті, що я тобі казала?

— Дурниці, Банні.

— Але чи справді це дурниці? — висловив сумнів Кредок. — Думаю, ви знаєте, що це правда.

Міс Блеклок подивилася на нього важким поглядом.

— Давайте тоді говорити напрямки. Ви справді вірите в те, що той молодик приїхав сюди — попередньо опублікувавши оголошення в газеті, щоб половина сільського населення збіглася до нас в певний час у стані надзвичайного збудження…

— Але, може, він