Читати книгу - "Війна лайків"

північно-корейських ядерних ракет та бомб, вивчаючи кореляцію між попередніми випробуваннями і обговореннями у соцмережах з допомогою метааналізу онлайн-спілкування та відвідування веб-сайтів. Світ соціальних мереж викриває і може навіть допомогти комусь передбачити події.

щирий вірянин

«Експонентний вибух публічно доступної інформації змінює глобальну систему розвідки… Він змінює те, як ми обробляємо, організовуємо, узагальнюємо все».

Саме так колишній директор Розвідуправління Міністерства оборони США (РУМО) пояснив нам, як люди, що колись володіли секретами та збирали їх, – професійні шпигуни – пристосовуються до цього світу без секретів.

OSINT має довгу історію. Уперше її відокремили від класичної шпигунської практики вмовляння та розпитування (відомої як агентурна розвідка, або HUMINT) і перехоплення конфіденційних повідомлень (радіоелектронна розвідка, або SIGINT) ще під час Другої світової війни. Прогрес настав, коли аналітики Союзників разом із Управлінням стратегічних служб (попередником нинішнього ЦРУ) виявили, що кількість нацистських втрат можна визначати за некрологами в німецьких газетах, доступних у нейтральній Швейцарії. До кінця війни ці аналітики каталогізували близько 45 тисяч сторінок європейської періодики щотижня. Америка також створила Службу моніторингу іноземного мовлення (перейменовану на Інформаційну службу іноземного мовлення, або FBIS), що розшифровувала 500 тисяч слів радіотрансляцій щодня.

Упродовж більшої частини холодної війни американські розвідслужби збирали дані з відкритих джерел у масових масштабах. Посольство США в Москві передплачувало понад тисячу радянських газет та журналів, тоді як FBIS мала 19 регіональних бюро, що моніторили понад 3500 видань 55 мовами, а також близько тисячі годин телебачення щотижня. Однак шефи розвідки традиційно мало довіряли цій масі вільнодоступних даних, рідко приділяючи їй таку саму увагу, як іншим джерелам інформації. Почасти їхній скептицизм виник тому, що ця інформація була легкодоступною (якщо її можна так легко отримати, то як вона може бути цінною?), а почасти тому, що розвідники підозрювали обман (усе, що охоче видає Радянський Союз, – найімовірніше, брехня).

Урешті-решт, величезний обсяг інтернет-даних OSINT знищила FBIS. У 1993 році ця служба створювала 17 тисяч звітів на місяць, а до 2004-го їх кількість зросла до 50 тисяч. У 2005 році FBIS закрили. Інформацію поширювали онлайн надто швидко й у надто багатьох формах, тому відстежувати її було важко. Крім того, уряд США не мав жодних причин витрачати на це так багато зусиль. Аналітики роками працювали, щоб вести різнобічну оновлювану енциклопедію по регіонах Радянського Союзу. Тепер під рукою була «Вікіпедія».

Проте кілька далекоглядних офіцерів розвідки насмілилися зробити наступний великий когнітивний стрибок. Що, як OSINT не втрачає своєї цінності, питали вони, а стає новою валютою? Питання болюче, адже потребувало відкинути десятиліття підготовки та відмовитися від усталеного способу мислення. Це означало уявити собі майбутнє, в якому найцінніші секрети надходитимуть не від зламу заплутаних кодів чи перешіптувань агентурних розвідників у тилу ворога – інформації, яку може зібрати лише уряд. Натомість дані видобуватимуть з величезної павутини відкритих джерел, до яких має доступ кожен. Якщо так трапиться, то це означатиме зміну майже всіх аспектів кожної розвідслужби: від бюджетних пріоритетів та програм до самих поглядів на світ. Однак експерт із розвідки, в якого ми взяли інтерв’ю, вважав, що це надзвичайно важлива й потрібна зміна.

«Публічно доступна інформація сьогодення, – мабуть, найкращий засіб розвідки, який ми тільки могли породити, – сказав він нам. – Генеральний директор, головнокомандувач, військовий командир – якщо ви не працюєте із соцмережами… то програєте».

Експерта, який нас консультував, звали Майкл Томас Флінн.

Флінн приєднався до американських військових у 1981 році, в розпал холодної війни. Він крок за кроком будував кар’єру в армійській розвідці. Після подій 11 вересня Флінна призначили директором з розвідки оперативно-тактичної групи в Афганістані. Потім він отримав ту саму посаду в Об’єднаному командуванні спеціальних операцій (JSOC), таємній організації елітних частин, на кшталт команди «морських котиків», яка знищила бен Ладена і яку в Абботабаді викрили соціальні мережі. На цій посаді, намагаючись відстежити терористичні осередки Аль-Каїди в Іраку (AQI), Флінн усвідомив, що його оперативники мають шукати підказки про перебування ворога скрізь, і у відкритих джерелах також. І робити це вони мають швидше, ніж будь-коли досі.

На думку Флінна, Сили спеціальних операцій США – це командос, яким немає рівних, «найкращі в світі рибалки з гарпуном». Проте, щоб перемогти супротивника, який так швидко набирав людей і так легко зливався з цивільним населенням, потрібні були «рибалки з сіткою». Вони мали не відволікатися на окремі осередки, а зосередитися на знищенні всієї мережі, завдаючи ударів, що унеможливили б удар у відповідь та відновлення. З розвитком методів Флінна JSOC запрацювало краще. Воно захоплювало чи знищувало десятки терористів протягом однієї операції, збираючи розвіддані, а потім завдаючи удару по іншій цілі ще до кінця ночі. Згодом залишки Аль-Каїди повтікали з Іраку до Сирії, де вони за іронією долі пізніше реорганізуються в ядро ІДІЛ.

Кар’єра Флінна почала стрімко зростати. Його підвищили до генерал-лейтенанта, а в 2012-му зробили очільником РУМО – служби, що мала централізувати розвідку по всій американській армії. Хоча Флінн не мав досвіду командування такою великою організацією (РУМО налічувала близько 17 тисяч працівників), він прагнув реалізувати свої ідеї. Він уявляв собі не лише реформу РУМО, але й ширшу реорганізацію роботи системи розвідки у XXI столітті. Настав час для змін. До розквіту соцмереж, пояснював Флінн, 90 % корисних розвідданих надходили з таємних джерел. Тепер усе було навпаки, і 90 % надходили з відкритих джерел, до яких мав доступ будь-хто.

Флінн шукав способів спрямувати службу в новому напрямку, збільшуючи можливості OSINT та беручи на роботу переважно комп’ютерних аналітиків, здатних дати раду потокові даних із цифрового «пожежного гідранта». Флінн очікував на тяжке протистояння. На його думку, OSINT лише нещодавно перестала вважатися «небажаною вагітністю» військової розвідки. Тепер це було щонайбільше «гидке каченя».

Він і не думав, що все зайде так далеко. Його активні кроки стривожили бюрократів РУМО – не в останню чергу тому, що ці кроки загрожували їхньому спокійному життю. Незабаром службу охопив хаос. Лідерство Флінна також викликало питання, бо його ідеї знецінювало погане управління. Всього через півтора року після призначення Фліннові повідомили, що його знімають з посади. Генерала змусили піти у відставку після тридцяти трьох років служби в армії.

Якби на цьому завершилося, то Флінн уже міг би стати одним із далекоглядних пророків революції соцмереж, що поплатився кар’єрою за прагнення до змін. Однак це ще не кінець.

Флінн не змирився з відставкою. Залишивши службу, він спрямував свою енергію на публічні виступи, а також на створення консультаційного бізнесу. Спочатку подавав себе