Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

Дельфи, Ксенофонт запитав Аполлона, якому богові йому слід принести пожертву і скласти молитву, щоб подорож і повернення завершилися успішно. Аполлон промовляв до нього: принести пожертву тим богам, яким годиться у таких випадках[126]. /7/ Повернувшись, Ксенофонт розказав про віщування Сократові. Дізнавшись про зміст оракулових слів, Сократ став докоряти Ксенофонтові за те, що той не запитав бога, чи слід йому їхати, а самовільно вирішивши, що слід ладнатися, запитав лише про найліпший спосіб вирушати у подорож. «Одначе, — сказав він, — коли ти ось так зметикував, як запитати, то треба виконувати веління бога». /8/ Тож Ксенофонт приніс належну жертву і відплив. У Сардах він зустрів Проксена і Кіра, налаштованих виступити вглиб країни, і познайомився з Кіром. /9/ Оскільки Проксен наполягав, то й Кір умовляв Ксенофонта залишитися і обіцяв, що як тільки скінчиться похід, він відпустить його від себе. А похід, як мовилося, готується супроти пісідійців. /10/ Таким чином, Ксенофонт відбув у похід обманутим, щоправда, не з боку Проксена, бо ж ані він, ані хтось інший із еллінів, крім Клеарха, не знав, що йдуть війною на царя, і лише після прибуття до Кілікії усім стала зрозумілою справжня мета цього походу[127]. Дуже багато учасників боялися іти далі, проте й вони, хоч і згнітивши серце, пішли слідом за військом, бо ж сумління не дозволяло їм покидати товаришів і Кіра. Одним із них був Ксенофонт.

/11/ Коли ж відчулася неймовірна скрута, Ксенофонт журився разом із іншими і не міг заснути. Щойно він впав у забуття, як побачив сон. Йому видалося, ніби настала гроза і блискавка вдарила у батьківську оселю, від чого вона зайнялася полум’ям. /12/ Перелякавшись, він одразу прокинувся, і сон, з одного боку, видався йому гарною прикметою, бо ж, опинившись у такій скруті й небезпеці, він немовби бачив велике світло, яке виходило від Зевса; але, з другого боку, він потерпав від страху, бо ж міркував, що сон, насланий Зевсом-Царем[128], і бачив себе звідусіль оточеним вогнем, що означало, ніби йому не вийти з царевої країни і що постійно поставатимуть якісь перешкоди. /13/ Отож, щоб збагнути сенс такого сновидіння, він вирішив зачекати. А сталося ось що. Як тільки Ксенофонт прокинувся, він у ту ж мить став роздумувати: «Чого це я розлігся? Ніч минає, і, мабуть, удосвіта вже з’являться вороги. Якщо ми потрапимо у руки царя, то нам жодним побитом не врятуватися, — а перш ніж настане ганебна смерть, нас спочатку покалічать, потім піддадуть тортурам і, нарешті, замордують. /14/ А тим часом ніхто й не переймається цим і не думає, як захищатися: ми всі тут спимо так, наче так і треба робити. А я? Звідки, якщо не з Афін, має взятися той стратег, якого я очікую, щоб він підняв усіх на ноги? Невже я вже не досяг зрілого віку?[129] Адже коли потраплю сьогодні ж у руки ворогів, то не діждатися мені більше бодай якоїсь зрілості».

/15/ Відтак він встає і спочатку скликає лохагів Проксена. Коли вони зібралися, він сказав: «Лохаги, як і у вас, у мене теж пропав сон, і, достоту як ви, я не можу й лежати, бачачи, в яку край-біду ми потрапили.» /16/ А щодо ворогів, то вони, як бачите, не забаряться з появою, як тільки, на їхню думку, вони будуть у всеозброєнні. А з нас ніхто не подбає про те, щоб у повній бойовій готовності зустріти ворога. /17/ Якщо отак бити байдики, то, звісно, потрапимо у полон до царя, і як ви гадаєте, що нас спіткає? Адже він відтяв голову і руку своєму кревному братові вже після його смерті і розіп’яв його; що тоді казати про нас, які не мають заступників і які виступили супроти нього в похід з метою обернути царя на раба й убити його, коли буде змога, — як ви гадаєте, що нас очікує? /18/ Хіба він зупиниться перед чимось і не закатує нас, щоб залякати всіх і відбити будь-яку охоту зазіхати на його владу? Атож, потрапимо в його руки, він скоїть з нами, що заманеться. /19/ Як на мене, то поки угода була чинною, я постійно співчував нашим і заздрив цареві та його вельможам, бачачи, якою великою і багатющою країною вони володіють, яка повнеча усього — продовольства, слуг, худоби, коштовностей й одягу. /20/ А коли я згадував про наших солдатів, то думав: ми ж назагал не зачіпаємо усіх цих речей, хіба що можемо придбати їх за гроші, але ж я знав, що лише у небагатьох є на це кошти. Зрештою, яким чином можна було б запастися провіантом, якщо нас стримували клятви? Роздумуючи над цим, я іноді боявся мирної угоди більше, аніж війни.

/21/ «Одначе, коли вони самі вже порушили угоду, то, гадаю, проявилася цілком їхня підступність і наша нетямущість. Тепер ці прекрасні винагороди ми повинні виборювати звитягою, й суддями-агонотетами[130] будуть боги, і, звісно, вони на нашому боці. /22/ Адже вороги виявилися перед ними порушниками клятви, а ми, бачачи перед собою чимало всілякого добра, вперто утримувалися через клятви перед богами, а тому, як на мене, можемо тепер здобувати багатство, діючи з більшою розважливістю, ніж вони. /23/ Крім того, тілом ми витриваліші, здатні переносити негоду, і спеку і злигодні краще, аніж вони. І дух наш,