Читати книгу - "Інґа"

class="book">У стосунках Ольги з Інґою проглядаються паралелі зі стосунками Джозефа Кеннеді з його дітьми, зокрема з Джеком, що могло стати ще однією причиною, чому Інґа і Джек так подобалися одне одному. Як і Кеннеді у ставленні до дітей, Ольга змушувала доньку пробувати щось нове і вирізнятися в тому, що вона вже спробувала. З одинадцяти років Інґа навчалася танцям у Королівському театрі в Копенгагені. Вона згадувала, що її вчителі вказували на її потенціал стати «новою Павловою», легендарною російською балериною{184}.

Інґа робила успіхи в балеті, але, вочевидь, не намагалася бути найкращою. Тож вона закинула танці як одну з її можливих кар’єр і, надихнувшись прикладом Франс Еллеґаард, почала брати уроки гри на фортепіано у відомого данського піаніста Макса Ріттера — першого соліста Королівської капели. Його записи виходили на платівках, а ще він особливо любив знайомити публіку із творами молодих данських композиторів.

Інґа продемонструвала чималий потенціал піаністки. З рекомендаціями Ріттера вона збиралася продовжити навчання в Парижі, якщо б її зарахували до Паризької консерваторії, під керівництвом вчителя Франс Еллеґаард, Сантьяґо Рієри — одного із найкращих знавців Шопена. Інґа навіть подумала, що, взявши участь у конкурсі краси, зможе оплатити їм з матір’ю дорогу до Парижа. Однак це рішення радикально змінило траєкторію її життя.

Розділ 14
«Сім’я дуже розізлиться»

Сьогодні конкурси краси вважають сексистськими, а у 1931 році вони були радше ознакою того, що жінки вже не зв’язані старими загальноприйнятими нормами, їх запровадили після Першої світової війни, що збіглося з часом, коли жінки отримували нові права і свободи. Приміром, перший конкурс «Міс Америка» відбувся у 1921 році, — через рік після здобуття американками права голосу. Данські жінки отримали його на шість років раніше.

Конкурси краси стали новим, навіть радикальним способом виразу жіночої сексуальності. Жіноче тіло вже не потрібно було ховати під багатьма шарами одягу, як у вікторіанську епоху, а лише оспівувати. Побутувала думка про жінку, як про чутливу істоту, яка не просто терпить статеву близькість, а насолоджується нею. Цей новий підхід відображали у фільмах, в яких фатальні жінки, як-от Теда Бара, були так само популярними, як і цнотливі на кшталт Мері Пікфорд.

Найбільша газета Данії — копенгагенська Berlingske Tidende — з 1920 року спонсорувала конкурси краси. У січні 1931 року сімнадцятирічна Інґа прочитала, що газета шукає учасниць для конкурсу «Міс Данія», переможниця якого поїде в Париж на «Міс Європа» наступного місяця. Як згадувала кузина, вона вже планувала подорож до Парижа, щоб там продовжити музичні навчання. То чому б не взяти участь у змаганні, перемогти і отримати оплачену газетою подорож?

Втім, Інґа вагалася, знаючи, що старше покоління вважало конкурси зухвалими. «Сім’я дуже розізлиться», — говорила вона. Та додавала, що мати це схвалить, «бо вона така сама шукачка пригод і бачить задоволення в усьому новому, але решта родичів просто впадуть і помруть від сорому»{185}.

У конкурсі могла взяти участь будь-яка «незаміжня данська жінка із бездоганною репутацією» у віці 17–25{186}. Вступ був простий. Для першого раунду претендентки мали лише надати фотографію. Від них не вимагали вказувати параметри чи інші особисті дані. Фото Інґи вирізнялося на тлі більшості наданих світлин, на яких конкурсантки сором’язливо дивилися в камеру. Її сфотографували в профіль із «серйозним, трохи замріяним поглядом», який вона кидала через плече{187}. Ще у сімнадцять вона вже створювала навколо себе атмосферу загадковості. Її вибрали разом із майже сотнею претенденток.

Тодішні конкурси «Міс Данія» істотно відрізнялися від сьогоднішніх. Всі учасниці були вдягнені у вечірні сукні (Інґа вдягла рожевий шифон), і вони просто багато разів проходжувалися перед суддями. «Все, що треба було зробити, це зібрати близько тридцяти чи більше дівчат, вони мали вийти на сцену, пройтися, повернутися і піти на вихідну позицію»{188}, — згадувала Інґа. Вона не мусила демонструвати те, що вважалося б її принадами у подібних конкурсах сьогодні, бо тоді не ставили запитань зі світової історії і не проводили змагання талантів чи дефіле в купальниках.

Головною метою, як зазначала Інґа, було показати себе «милою»{189}. Судді — відомі данські художники, скульптори і викладачі танців, озвучили це конкретніше: за їхніми словами, вони шукали молоду дівчину, яка б втілювала собою поняття класичної краси. Вони вибрали Інґу.

Як та й передбачала, її неочікувана перемога потішила матір, але її тітки та інші родичі вжахнулися. В інтерв’ю Berlingske Tidende Інґа зізналася, що бажає вчитися грі на фортепіано в Парижі, але це може почекати, поки вона візьме участь у третьому щорічному конкурсі «Міс Європа». 30 січня 1931 року вони з матір’ю поїхали в Париж. Тоді, можливо, це ще не стало очевидним, та подорож повністю перемінила ролі між матір’ю і донькою. Колись Ольга брала Інґу скрізь по світу; відтепер вже Інґа вестиме Ольгу за собою до нових пригод.

У Парижі до Інґи та інших шістнадцятьох претенденток на звання «Міс Європа» поставилися як до знаменитостей. Її з матір’ю, так само як і кореспондентку Berlingske Tidende, поселили разом з іншими учасницями у відомому отелі Claridge на Єлисейських Полях. Перед конкурсом Інґа та інші стали почесними гостями на найвишуканішому щорічному паризькому благодійному балі Bal des Petits Lits Blanc («бал маленьких білих ліжок»), який проводили в палаці Ґарньє — знаменитій Паризькій опері — заради допомоги місцевому дитячому шпиталю.