Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розкрити картину діяльності цього підпілля у Західній Україні допомагають і відкриті для дослідників справи № 372 та № 376 фонду 13 Державного архіву Служби безпеки України, які налічують близько двохсот томів. Ідеться у цих томах про все, пов’язане з діяльністю ОУН і УПА та Армією Крайовою, в тому числі їхнє протистояння. Низку найважливіших документів згаданих двох справ було опубліковано, зокрема, в четвертому томі спільної українсько-польської видавничої серії «Польща та Україна у тридцятих — сорокових роках XX ст. Невідомі документи з архівів спеціальних служб».
Під час роботи над пропонованою книгою автор дістав у розпорядження копії деяких архівно-слідчих справ на нереабілітованих осіб, які ще й дотепер є малодоступними для дослідників. У зв’язку з цим видається необхідним певний перегляд та вдосконалення відповідного чинного законодавства України, суперечливі норми якого обмежують використання відомчих архівних документів науковцями.
Крім архівних документів, у праці було використано документальні збірники, підготовлені, передусім, польськими та українськими емігрантськими дослідницькими осередками. Головне місце серед них посідають вже згадана «Армія Крайова в документах» («Armia Krajowa w dokumentach») у 6-ти томах, опублікована у Лондоні, та «Літопис Української Повстанської Армії», видання якого було започатковано в Торонто ще в 1975 р., а з 1989 р. у ньому бере участь і Київ. До дослідження була залучена також опублікована Канадським Інститутом українських студій Альбертського університету кореспонденція Українського центрального комітету (УЦК) з німецькими окупаційними установами в Генерал-губернаторстві в 1939–1944 рр.[115]
Прислужилися в розкритті теми й документи з історії радянсько-польських, радянсько-німецьких, німецько-польських взаємин передодня та часів Другої світової війни[116], а також матеріали, пов’язані з діяльністю Міжнародного Військового Трибуналу в Нюрнберзі[117].
Утім історія українського і польського підпілля досліджувалася, передусім, що зрозуміло, на підставі власної документації відповідно ОУН і УПА та АК і Делегатури польського емігрантського уряду, яка регламентувала всі сфери життя обох незалежницьких рухів в умовах окупації, в тому числі форми, методи, засоби та кінцеву мету їхньої боротьби.
У цьому плані при визначенні мотивації дій ОУН для нас було важливим і показовим таке положення з постанови Великого збору цієї організації, що відбувся у днях 28.I — 2.II.1929 р.: «Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свойого політичного діяння та не признаючи всіх тих міжнародних актів, умов і установ, що стан українського національно-державного розірвання створили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе в категоричне противенство до всіх тих сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам одиниць і колективів, що будуть являтися відхиленням від повищих засад»[118].
Погоджуючись із тим, що форми та засоби українсько-польської боротьби значною мірою відповідали умовам війни й усі сторони, задіяні у військовому конфлікті, порушували чинні норми міжнародного права, керуючись, насамперед, «правом сильного», автор, однак, вважає, що їх слід оцінювати у світлі положень про злочини проти людяності, що містяться у Статуті Міжнародного Військового Трибуналу від 8 серпня 1945 р., а також у «Конвенції у справі запобігання і покарання злочинів геноциду» Організації Об’єднаних Націй від 9 грудня 1948 р.
Тут відзначимо й таке, що для виправдання воєнних злочинів нерідко посилаються на протиправну поведінку протиборствуючої сторони як підставу для допустимості цих злочинів. Однак, безвідносно до цього, у Женевських конвенціях від 1949 р., які своєю чергою базуються на нормах XXII статті Гаазького положення 1907 р. про закони та звичаї війни, чітко сформульовано принцип обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення бойових дій та покарання за порушення цих обмежень. У IV статті Конвенції у справі запобігання і покарання злочинів геноциду від 1948 р. підтверджено принцип карної відповідальності осіб, які припустилися геноциду, незалежно від того, чи є вони відповідальними за конституцією правителями, посадовими або приватними особами. Держави мусять карати осіб, винних у скоєнні актів геноциду, незалежно від того, чи є відповідні держави учасниками цієї Конвенції, чи ні.
Значно допомогла нам у наближенні до розуміння подій шістдесятирічної давності польська і українська підпільна й легальна преса років війни, яку довелося вивчати як в українських архівах та бібліотеках, так і в польських (Національна бібліотека у Варшаві, Ягеллонська бібліотека у Кракові, бібліотека ім. Оссолінських у Вроцлаві та ін.).
З польських підпільних місячників і тижневиків автор отримав, зокрема, масу найважливіших подробиць з перебігу українсько-польського конфлікту на Волині та у Східній Галичині. У них дуже часто публікувалися розповіді очевидців, які дивом уникнули смерті під час численних нападів на польські поселення та вбивств їхніх мешканців українськими збройними угрупованнями різного походження. Іноді тут публікувалися матеріали й про антиукраїнські акції польських боївок.
У польській конспіративній пресі містилося чимало звернень до української сторони з вимогою припинити антиgольські акції або з погрозами залишити польські території та не чіпати польське майно, як це, скажімо, мало місце на Грубешівщині. Іноді в ній з’являлися навіть українські матеріали, наприклад звернення Волинського українського комітету до Волинського делегата уряду із засудженням цих акцій[119].
У тижневику АК Львівського регіону «Бюлетені Червенської землі» від 13 лютого 1944 р. висловлювався скептицизм, з яким поляки сприйняли жовтневий 1943 р. «комунікат» бандерівської ОУН про її непричетність до мордування поляків
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)», після закриття браузера.