Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84"

би. Чого ти весь час “А якщо…”? Ти ж мені руки й ноги зв’язуєш!

— Володю, це пілотований корабель. Наших тут немає. І не може бути. Автовідповідач мовчить, а його ж узагалі не можна вимкнути. Нехай цей ваш напівміфічний “Ангел” — військовий корабель, але ж повинен він був якось повідомляти своїх, що він — свій?

— Що ти можеш знати про “Ангела”? Певно відомо одне: він нападав на ті кораблі, на які хотів.

— Не на всіх він нападав. Тільки на пілотовані кораблі.

— Ну то й що?

— Ти ж сам сказав: “Ангел” — автомат.

— Але ж це все неточно. І до того ж будь-який корабель може літати за автоматичною програмою. Має це зовсім земний вигляд.

— Володю, ти пам’ятаєш нічиї зонди в Системі? Вони теж мали зовсім земний вигляд, а Земля їх не запускала. Є ймовірність контакту. Треба тікати.

— Так я і знав… — І раптом Паттег загорлав: — А якщо це “Ангел” і ті три ракети, що лишилися в його касеті, розтрощать іще три кораблі? А якщо це один із зниклих кораблів з несправним автовідповідачем? А якщо екіпаж загинув? І останнього живого я спалив у тій ракеті? А якщо ми з тобою нездатні розібратися в нестандартному обладнанні і нестандартній ситуації? А якщо зараз ця літаюча домовина зникне? А якщо він розстріляє нерухомий “Вайгач”? Я звідси не відійду. Є там хто живий — поговоримо, в разі чого я й за комір можу потримати. А коли це “Ангел”, слід роздовбати його кляту програму, та й край.

— Вибачте, — мов з неба пролунав голос Тханга, — ми тут хвилюємося, товариш Паттег не має слушності, однак “Уелен” каже, що інструкція — не догма.

— От-от, — невдоволено пробурчав Паттег, відводячи громіздкий ящик інтраскопа від гострого кронштейна. — Не догма, факт.

— Ходімо, — наважився і я.

Мовчки ми пройшли сотню кроків. Унизу, під обшивкою, — цистерни, майже всі порожні. Помпи, трубопроводи, три вертикальні шахти… Ні, все-таки зроблено все це якось не так. Так і хочеться сказати: “не по-людськи”. Хоча не по-людськи роблять саме люди. А тут ніби навмисне намагалися відійти від стандарту.

Броня спучувалася п’ятьма напівсферами. Індикатор зареєстрував слабке випромінювання.

Придивившись, я побачив, що метал тут утворює немовби сітку з геометрично правильними узорами, а вічка сітки заповнені якоюсь речовиною; судячи з пилової ерозії, менш міцною. Ми підвели інтраскоп…

Ні, не схоже на жоден з наших приладів. Плетиво металів-діелектриків, напівпровідників (усе це відбивається на екрані інтраскопа різними кольорами), і в цьому плетиві нам не розібратися. Це вже знахідка. Це було варте ризику. Нічого схожого ні я, ні Володя не бачили. Тільки й зринуло в пам’яті, що, як свідчив на суді один із злочинців, на “Ангелі” був установлений принципово новий локатор…

— Схоже, нам пощастило. — Паттег підстроював інтраскоп. — Мабуть, знов заведешся про чужих?

— Обов’язково… А що, конструкції чи хоча б принципу дії локатора ніхто не знає?

— Здається, ні. Тоді ж усю документацію ліквідували. Формально, за документами, “Ангела” ніби і немає.

— А конструктор локатора?

— Ліквідували і його… Як можливе джерело витоку інформації…

Паттег ступив уперед між сусідніми напівсферами. Я підштовхнув ящик інтраскопа; невагомий прилад поплив до Паттега.

— Лови, Володю, — встиг сказати я.

А от рушити вперед не встиг. Блакитна завіса розділила нас. Лічильник радіоактивності вибухнув тріском.

З усіх напівсфер виривалися в простір потоки променистої енергії, міріадами спалахів засяяв іонізований космічний пил.

Годі було й думати подолати цю завісу: тут до променевої хвороби і не дійшло б — миттєвий розпад тканин. Як у промені гразера.

— Ти живий? — долинув крізь шум і скрегіт у навушниках слабий радіоголос Володі.

— Живий, живий…

Скафандр Паттега невиразно білів по той бік променевого потоку. Зв’язок з Тхангом перервався.

Що ж трапилося? Спочатку біля напівсфер пробрався Паттег… і все залишалося як і раніше… Потім я підштовхнув інтраскоп… Він проплив над напівсферою… і одразу ж почалося випромінювання. Паттег пройшов, інтраскоп — ні. Людина і прилад… Виходить, автоматика розрізнила живий і неживий об’єкти. Біологію і технологію. Такого приладу в нас немає і поки що не може бути, це абсолютно точно.

Чи не тому Небезпечний Об’єкт не нападав на автомати, маяки, транслятори?

— Що робити? — запитав Паттег.

Володимир опинився в пастці. Поки йде потік випромінювання, до модуля йому не пробратися, а повітря в його скафандрі — години на три. Ось тобі й інструкція…

— Володю, пройди в головну частину, спробуй знайти шлюз. Не знайдеш — іди на ракетному поясі у відкритий космос. По цілі, що віддаляється, автомат навряд чи стрілятиме. А я повернусь до модуля, викличу підмогу, щоб тебе спіймали. Не ризикуй!

— Гаразд, — буркнув Паттег.

Шкандибати по обшивці не лишалося часу. Звичайно, якщо зараз корабель рвоне, я й писнути не встигну — але так швидше: я відімкнув причепи…

Ракетний пояс — зручна річ: за хвилину я вже був у модулі.

— Йде випромінювання. Що сталося, що сталося? — бився в переговорнику голос Тханга.

Я ввімкнув передавач на повну потужність.

— “Вайгач”, як чуєш?

— Чую, чую, — зрадів Тханг. — Ви неушкоджені, вибачте?

— Паттега відрізано випромінюванням у носовій частині