Читати книгу - "Чтиво"

— Ти добре впорався, Артуре.

Він промовчав.

— Мабуть, ти інколи думаєш,— продовжила вона,— як би воно склалося по-іншому...

Він не відповів. Тридцять років витратив він на роздуми над цим питанням і тільки тепер, коли воно більше не мало значення, якось заспокоївся.

— Вибач,— сказала вона.

Усе гаразд.

Вони мовчки лежали поруч. Ніде він стільки не мовчав, як у маєтку де Валле. Не було тут ані скрипу дерев’яних деталей, ані гудіння кондиціонерів. Якщо вірити Карлотті, саме цього вони і добивалися. Тиша і спокій, самотність і відлюдність. Увесь будинок був ізольованим, наскільки це можливо, й особливо спальня Карлотти і Вілла. Пфефферкорн подумав, що має право перестати вже називати цю кімнату «спальнею Карлотти і Вілла». Має право думати про неї як про Карлоттину, або ж Карлоттину і свою. А тоді наказав собі забути про всі ці формальності.

Вона сіла.

— Давай зробимо сьогодні щось цікаве.

— Згоден.

Вона відкинула ковдру і попрямувала до ванної. Він почув дзюрчання гарячої води. Нахилився через край ліжка і підняв газету. Заголовки були одноманітно депресивними: тероризм, безробіття, глобальне потепління, ріст наркоманії, заворушення в Злабії. Він лишив газету на ліжку і пішов до Карлотти в душ.

сі розходи на весілля врешті-решт довелося помножити на три. Пфефферкорну було байдуже. Він вирішив, що дочка отримає все, чого забажає. На другій примірці вона побачила на протилежному кінці крамниці іншу сукню, набагато кращу, саме таку, як потрібно. Пфефферкорн і оком не зморгнув. Виписав чек. Мати нареченого наполягала, щоб гостей пригощали їжею, приготовленою лише з органічних інгредієнтів. Пфефферкорн не заперечував. Виписав чек. Керівник музичної групи висловив думку, що п’ятьох пісень буде замало для свята. Краще дев’ять, сказав він, і Пфефферкорн, витягуючи чекову книжку, погодився. Подія, яку задумували як простий захід на кілька годин, дуже скоро перетворилася на цілий вікенд у готелі, з їжею і розвагами. Пфефферкорн виписував чек за чеком, і коли настав призначений день, і він побачив доньчину радість, зрозумів, що все зробив правильно.

Вечірка скінчилася. Пфефферкорн у зім’ятому і вологому смокінгу сидів у вестибюлі і слухав, як пересувають стільці. Гості один за одним підходили до нього потиснути руку і привітати, а тоді непевною ходою вирушали до виходу. Літературний агент Пфефферкорна ішов майже останнім, і його прощальні слова змусили Пфефферкорна замислитися.

— Чудова вечірка,— сказав агент.— Зателефонуй мені, коли у вухах перестане дзвеніти.

Пфефферкорн знав, що на нього чекає. На хвилі успіху «Кривавих очей» він дозволив умовити себе на підписання контракту на три книжки. Термін здачі чернетки наступного роману про Гаррі Шагріна швидко наближався, і ніхто ще не бачив ані глави. Видавець починав нервувати. Пфефферкорн йому співчував. Правильно вони нервували: він досі не написав ані слова. Коли підписував контракт, накидав план, але той був дуже імпровізованим і туманним, а згодом виявився і зовсім нікчемним. Панікувати він іще не починав, але паніка уже визирала з-поза рогу. Плану не було. Як завжди. У Білла був план. Але він не Білл.

— Не сумуй.

До нього підійшла дочка зі своїм новим чоловіком, вони трималися за руки. Вона була босоніж. Струнка, із сяючим обличчям, оточеним кучериками, прихваченими на скронях. Від такої краси у Пфефферкорна стисло в грудях.

— Знаю,— сказала вона,— занепад сил.

— Просто депресія, бо пригадав, скільки це коштувало,— відповів Пфефферкорн.

Вона показала йому язик.

Пфефферкорн звернувся до свого нового зятя.

— Я так розумію, що твої батьки влаштувалися?

Батьки Пола мали переночувати в готелі, а вранці поїхати додому. Пфефферкорн потайки заплатив, щоб їм дали кращий номер.

— У них усе чудово,— сказав Пол. Краватку він зняв, а кишені піджака випиналися від черевиків нареченої.— Ви справжній чоловік, батьку.

Вони помовчали.

— Ну,— сказав Пол,— номер для молодят чекає.

Пфефферкорн збентежено відвів очі.

— Піднімайся,— сказала дочка.— Я тебе наздожену.

— Але я хочу перенести тебе через поріг.

— То зачекай на мене біля дверей.

— Довго чекати не зможу.

— Я не забарюся.

Пол посміхнувся і пішов.

— Пробач йому,— сказала дочка.— Він приголомшений.

Вона підтягла стільця і сіла поруч, вони разом дивилися, як робітники готелю почали розбирати танцювальний майданчик.

— Сподіваюся, ти не проти, що він називає тебе батьком?

— Якщо я можу називати його