Читати книгу - "Нічний цирк"

на цьому. Але Тсукіко належить до тих рідкісних артистів, котрі однаково добре складаються в обидвох напрямках.

Вона рухається з грацією досвідченої балерини. Мадам Падва помічає цю деталь і пошепки ділиться нею із сестрами Берджес іще до того, як дівчина демонструє справжні дива гнучкості.

— А ви могли виробляти такі речі, коли були танцюристкою? — цікавиться Тара, коли Тсукіко закидає ногу за голову.

— Якби я так уміла, то мала б значно напруженіший графік, — усміхається мадам Падва й хитає головою.

Тсукіко — справжнісінький віртуоз. Вона додає ефектних жестів і завмирає в неймовірних позах, досконало розраховуючи час. І навіть коли дівчина скручується так, що неможливо собі уявити й боляче дивитися, блаженна посмішка не зникає з її обличчя.

Її нечисленна публіка забула й про вечерю, і про розмови.

Лейні пізніше зауважила в розмові з сестрою: вона була певна, що танець супроводжувався музикою, хоча в кімнаті не було інших звуків, окрім потріскування вогню в каміні та шурхоту шовку на шкірі.

— Це те, про що я говорив, — виголошує Чандреш, гупаючи кулаком по столу та руйнуючи зачаровану тишу. Тара мало не випускає виделку, котру неміцно тримала в руці, і підхоплює її за кілька сантиметрів від тарілки з недоїденими устрицями у винному соусі. Тсукіко незворушно продовжує свої витончені рухи, хоча посмішка на її обличчі помітно ширшає.

— Це? — перепитує мадам Падва.

— Це! — відповідає Чандреш, показуючи на Тсукіко. — Саме такий дух має панувати в нашому цирку. Незвичний і чарівний. Провокаційний, але елегантний. Це доля, що дівчина з’явилася тут сьогодні. Вона необхідна нам, і на менше я не зголошуся. Марко, подай панянці стільця.

Тсукіко сідає за стіл із приголомшливою усмішкою.

Подальша бесіда більше нагадує творчий безлад, аніж пропозицію роботи, і кілька разів торкається балету, сучасної моди та японської міфології.

Після п’яти змін тарілок і чималої кількості випитого вина Тсукіко дозволяє вмовити себе й приймає пропозицію виступати в поки що неіснуючому цирку.

— Гаразд, — каже Чандреш. — Ми вже маємо дівчину-змію. Гарний початок.

— Чи достатньо нам буде її одної? — цікавиться Лейні. — Може, краще цілий намет, так само, як у акробатів?

— Дурниці, — заперечує Чандреш. — Краще мати один справжній діамант, аніж мішок сумнівних камінців. Ми поставимо для неї платформу десь на подвір’ї чи деінде.

Усі вирішують, що деталі краще відкласти на потім, тож за десертом і напоями мова йде лише власне про цирк.

* * *

Перед тим як їхати, Тсукіко залишає Марко візитку з інформацією про те, як її можна знайти; незабаром вона перетворюється на завсідницю Циркових Вечер. Дівчина часто виступає перед трапезою чи після неї, аби не відволікати гостей від вишуканих страв.

Вона стає улюбленицею Чандреша, і він часто ставить її за приклад того, яким має бути цирк.

Хорологія[9]

Мюнхен, 1885

До майстерні repa Фрідріка Тіссена навідується несподіваний покупець, англієць на ім’я містер Ітан Барріс. Містер Барріс зізнається, що стежить за ним із тієї самої миті, коли побачив кілька годинників із зозулею й захопився ними. Дорогу до майстерні йому підказав хазяїн місцевої крамнички.

Містера Барріса цікавить, чи не погодиться, бува, гер Тіссен виготовити йому годинник на замовлення. Годинникар має чимало поточної роботи, про що повідомляє містеру Баррісові, показуючи рукою на полицю з різноманітними годинниками із зозулями, від найпростіших до надзвичайно вигадливих.

— Я не впевнений, чи правильно ви мене зрозуміли, гер Тіссен, — каже містер Барріс. — Це буде надзвичайний годинник, цікавинка. Ваші годинники вражають, але те, про що я прошу, має бути справді видатним, das Meisterwerk[10]. І можете не перейматися щодо грошей.

Гер Тіссен, тепер уже заінтригований, цікавиться деталями й особливостями. У відповідь отримує дуже мало інформації. Є обмеження щодо розмірів (хоча годинник буде досить великим), а також циферблат має бути пофарбованим лише в чорний, білий чи сірий кольори. Решту, що стосується внутрішнього механізму чи зовнішнього вигляду, він може вирішувати сам. «На розсуд Майстра», — каже містер Барріс. Єдине, на чому він кілька разів наголошує, — годинник мусить бути «фантастичним».

Гер Тіссен погоджується, і чоловіки потискають руки. Містер Барріс повідомляє, що лишатиметься на зв’язку, а за кілька днів до майстерні надходить конверт із надмірною кількістю грошей, проханням завершити роботу за кілька місяців і лондонською адресою, куди потрібно надіслати готовий годинник.

Гер Тіссен витрачає на роботу над годинником майже весь відведений час. Лише зрідка він береться за інші