Читати книгу - "Монети для патріарха"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— На полювання їде!
Недаремно попереджав, бо ясновельможного можна було прийняти за сотника.
Супроводжувало його з десяток людей, усі вперемішку: козаки, молдовани, два татарина…
Щоправда, усі вони явно були досвідченими воїнами, з жодним із них Мусій не бажав би схреститися сам на сам. Тут, у голому степу, де засідка була малоймовірна, вони могли відбитися і від значно більшого загону.
Мусій, як і всі, спішився і вклонився, втім, позираючи… І мало не заволав уголос.
Власне кажучи, якби ханський гетьман не був верхи, Ільченко ніколи б не здогадався. Але він часто бачив верхи гетьмана обох берегів Дніпра.
Якщо пофарбувати частину волосся Петра Іваненка{30} на прізвисько Петрик у сивий колір та додати на обличчі кілька зморщок, то буде Іван Мазепа.
Це пояснювало все — і те, що начебто Петрик якийсь родич Кочубеям, але ніхто не знає який, і що за нього видали якусь Кочубеєву небогу (мабуть, на той час батько вже став якщо не гетьманом, то значним старшиною!), і все інше.
— Та-ак, — протягла Люба з дивним виразом обличчя. — Богдане, ти зрозумів?
— А що я повинен був зрозуміти? — здивувався той.
Лятавка повернулася до брата, і її очі стали змінювати свій колір. Та з такою швидкістю, що Мусій навіть спостерігати не встигав, скільки було отих кольорів!
— А нам знати не треба? — неначе звідкілясь збоку почув він свій голос.
— Можливо, й треба. Можливо…
— То через мене? — хмуро поцікавився Яків. — Ну добре, далі я сам поїду. До Дубоссар уже близько. Дякую за товариство, про вас нікому не скажу нічого.
— Постривай! — наважилася Люба. — Тобі першому знати треба, якщо ти хочеш тут жити. Він мертвий.
Ніхто не зрозумів, кого вона має на увазі.
— Гетьман. Петрик — піднятий мрець.[47]
— Упир?! — не витримала Мар’яна.
— Ну, цим словом ви різні речі звете. Мертвий він. І давно.
* * *Гетьман невеликої (два містечка та два десятки сіл) держави бив птахів з лука — одна з небагатьох радощів, що залишилися в його існуванні.
Власне кажучи, він міг навіть їсти цих птахів, і, мабуть, їстиме та нахвалюватиме — аби ніхто ні про що не здогадався. Але смаку не відчує.
Попався! Більш як у тридцять років він, як дитина, попався!
Та відьма… Чи то була не відьма і взагалі не людина?
Він прийшов, бо йому все настобісіло. Кпини майже в обличчя, хоча чоловік його матері ніколи не зрікався її сина, та схожість, схожість… Зневажливе ставлення дружини. Коли її видавали за нього, малося на увазі, що це Мазепа допоможе Кочубеєві узяти булаву, а про те, що він сам її візьме, — ніхто й не думав. І вийшло, що жертва, яку її вмовили принести, — даремна. А Мазепа, що чим далі, тим більше спирався на духівництво, не міг (навіть якби хотів) засипати золотом свого байстрюка. Хоча посаді канцеляриста багато хто заздрив, вона непогано оплачувалася і вважалася високою, але він тоді вважав себе вартим набагато більшого.
— Два шляхи в тебе, — сказала відьма (чи сатана в жіночій подобі?). — Або будеш канцеляристом до кінця життя і нічого ніколи не зміниться. Або — якщо ти піднімеш повстання проти свого батька, — станеш гетьманом з руки хана!
— Надовго? — Яким розумним він собі здавався, бо здогадався поставити оце питання.
— Поки не ляжеш у домовину.
Він хмикнув, згадавши розповіді, що Опара гетьманував близько місяця, а потім був страчений.
— А топтатимеш ряст іще довго. Дуже довго. І в домовину ляжеш, коли самому вже набридне, коли стомишся по землі ходити.
Йому 6 замислитися, чому відьма не каже «помреш», а «в домовину», не «житимеш», а — «топтатимеш ряст», «по землі ходити». І от він топче ряст, ходить по землі, але не живе… І в домовину — принаймні поки що — не хоче. Яким би сірим та безрадісним не було його буття, думка про те, що і цього не буде, — лякає. Як лякає й думка, що там?
Петрик непомітно помацав лівицею груди. Всім, окрім довіреного слуги, він каже, що там рана, яка не бажає загоюватися,[48] — так, власне, і є. Отвір від списа, і де хто чув, аби на мертвому тілі загоювалося?
Дем’ян, довірений з довірених, з’явився з-за кущів, простягнув шматок пергаменту, який витяг з тайника. Нема чого зв’язковому від батька знати, до кого його послано. Цікаво, чи знає батько, з ким помирився?
Він пам’ятав ґратку і вмів читати шифровки без неї — кажуть, Орлик теж такого навчився.[49] Батько наказує з’ясувати,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Монети для патріарха», після закриття браузера.