Читати книгу - "Планета трьох сонць"

прив’язав учених до підземного житла, однак ніхто не сидів склавши руки. Група Навратіла наполегливо працювала над проектом нової атомної електростанції та ливарні, група Чан-су кінчала плани житлових будинків, а група Надії Молодінової будувала в підземеллі сучасну кухню. То, власне, була велика лабораторія, в якій за допомогою атомної енергії видозмінювались елементи, а з них потім виготовлялися штучні страви, — не пігулки, як міг би хтось судити з назви, а бездоганні продукти, що своїм зовнішнім виглядом, смаком та поживністю були рівноцінні природним. Без такого забезпечення подорож до іншої сонячної системи взагалі не можна було б здійснити, бо запаси харчів забрали б більшу частину обсягу міжзоряного корабля.

Житлові будинки, атомну електростанцію і металургійний завод вирішили побудувати на Накритому столі. Плоскогір’я було добре захищене від вітрів і лежало так високо над річкою, що його не затопило б навіть у найбільшу повінь. Геологічні дослідження ствердили правильність рішення: під порівняно тонким шаром землі залягала тверда гранітна основа — найпридатніший ґрунт для великих будов.

Учені працювали багато, але не забували й про розваги. Як колись на «Промені», у «вітальні» в надрах гори щовечора лунали музика, жарти, сміх. Із «хворими» Краусом та Мак-Гарді з «Променя» привезли рояль та інші інструменти, які в цілому склали непоганий оркестр. «Хворі» не відставали від інших: після ретельних досліджень Вроцлавський виявив у них лише деяке розладнання нервової системи і приписав їм більше спати.

Тільки через два місяці дощ почав слабшати, а імлисті хмари розірвались. Над Накритим столом знову засміялись сонця, та ще й усі три зразу, немов бажаючи надолужити те, що втратили.

За час дощів Надія перетворилась на величезну ріку. Рівень брудної води майже сягав плоскогір’я.

Дощі скінчилися вчасно, — сказала з полегкістю Молодінова. — Ще б кілька днів — і мали б ми тут Венецію!

Красненько дякую! — бурчав Фратєв. — На гондолі не люблю плавати. Погляньте, Надіє, що викомарює ваша Надія! — показав він на стовбури дерев, які ніс бурхливий потік.

Що ж тут особливого? — озвалася Молодінова. — Під час усякої поводі… Ні, ні, постривайте, ваша правда!.. Річка змінила напрям течії, вона тече тепер до моря, а не навпаки, як раніше… Дивно!..

Хай я буду королем квартян, якщо ми таки не збагнемо, що має на думці оця загадкова сусідка! Чи не вивчити нам її ще до того, як вирушимо в Долину вогнів на бесіду з квартянами?

Важко сказати, що для нас зараз важливіше! — задумливо сказала Молодінова. — І річка, і загадкові мешканці Кварти можуть однаково відчутно втрутитися в наше життя… А втім, є вихід: будемо досліджувати Надію та Долину вогнів одночасно.

Немарно ми вас обрали начальником експедиції! Адже це — ідея! — вигукнув Фратєв. — Дивуюсь, як люди раніше могли думати, що жінка в рішучості та мудрості поступається перед чоловіком…

Ви знову жартуєте?! — засміялася Молодінова. — Коли б я вас не знала, то подумала б, що глузуєте з мене.

Зголошуюсь на дослідження Надії, - вступив до розмови Мак-Гарді. — Я себе почуваю добре: голова вже не болить, а прогулянка незнайомим краєм мені тільки на користь.

Я теж зовсім здоровий, — приєднався до нього Краус. — Для дослідження можемо використати «Ластівку». На поплавках вона сидить добре, а при небезпеці ми швидко піднімемось у повітря. Пілотом можу бути я, Мак-Гарді — другим пілотом, а спостерігачем — Грубер. Все одно Долина вогнів його не вабить. Гадаю, з нього цілком досить першої зустрічі з квартянином.

Чи не хочете ви цим сказати, Краусе, що я боягуз? — почервонів Грубер. — Ріка Надія ховає в собі, можливо, більше підступності, аніж усі квартяни, разом узяті. Тільки через це погоджуюсь вирушити на її дослідження і я.

***

Як пояснити те, що квартянські рослини так швидко ростуть? — задумливо сказала Алена, витираючи пітний лоб носовою хусточкою. — Гадаю, що ця таємниця криється в особливості хлорофілу, який нам досі не вдається дослідити хімічно.

До всіх атомів, навіть до розщеплених! — цей хлорофіл впливає мені на нерви! — гарячився Фратєв. — Якщо ми його якось не здихаємось, заростемо коли-небудь зовсім. Це просто нестерпно після кожного дощу вирубуватися з джунглів! Погляньте, які в мене пухирі на долонях! А що, коли б у нас не було випромінювачів, які виконують дев’ять десятих роботи?

Ми тепер лаємо рослини за швидкий ріст, але хто знає, може, ця їх дивна здатність принесе нам пізніше користь? — заспокоював його Навратіл. — Коли ми привеземо ці рослини на Землю, вони можуть стати основою нового виду землеробства.

Вчені були такі втомлені прорубуванням просіки в лісі, який раптом виріс перед входом у підземелля та на аеродромі, що поснули враз, тільки-но лягли. І спали так міцно, що вартовий ніяк не міг збудити їх перед світанком.

Дали б хоч іще хвилинку поспати! — бурчав сонний Фратєв.

Мені саме снилось, що я був на Землі й гуляв вулицями Софії…

Докажете ваш сон по дорозі, - сказав йому Навратіл. — Ми повинні поспішати, щоб удосвіта вирушити. Не боїтесь подорожі через горб?

Я і страх?! Хто поєднає ці два терміни, тому співчуваю заздалегідь! — засміявся Фратєв. — Балон і ракети в порядку, що ж може зі мною трапитись?.. Як надворі?

Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспішати. Боюсь, що на світанку здійметься вітер.

Всі зібрались на аеродромі. Туди винесли й вантаж. Посідали в коло, і Молодінова ще раз повторила план обох експедицій.

Не забувайте про радіозв’язок, — звернулась вона до Крауса. — І ми подаватимемо звістку не менш одного разу на годину.

«Стріла» увесь час буде готова до старту; в разі потреби одразу ж поспішимо на допомогу. Ну, бажаємо вам успіху! — Навратіл міцно потиснув руку Молодіновій, потім попрощався з рештою членів