Читати книгу - "Поїзд, що зник"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 106
Перейти на сторінку:
воно, те місце, ніхто не знав. Що залишалося? Оголошувати всесоюзний розшук? За якими підставами? Нове розслідування старої справи, скажу я начальству, а воно мене запитає, чи є у мене якісь нові факти, окрім п’яного белькотіння прапорщика. Так він же на тверезу голову від усього відмовиться. Мало що після літри випитої горілки приверзеться!

Чомусь понесло мене у те медучилище, де свого часу вчилася медсестра і викладала її старша подруга. Раптом залишилися старі симпатії? Мене послали до завуча, літньої жінки з колодочками фронтових нагород, серед яких були два ордени Червоної Зірки і один - Слави.

- Особа, яка вас цікавить, - пояснила завуч, - ніяких друзів серед викладацького складу ніколи не мала. Її цікавили виключно студенти, точніше - студентки. Ви, напевне, знаєте, що у нас дівочий контингент. Хлопці йдуть або в Перше училище, або одразу в медінститут. Так от, вона готова була зі своїми ученицями не тільки днювати, а й ночувати. Саме так - запрошувала їх додому, залишала у себе до ранку. Я не натякаю на щось аморальне, цього ще не вистачає! Але є правило: іногородні повинні ночувати в гуртожитку, бо дирекція відповідає за них цілодобово. Врешті решт - ми попросили цю даму написати заяву, бо вона протиставила себе колективу. А потім поповзли плітки. Здогадуєтесь, які?

- Здогадуюсь. «Черницю» Дідро читав ще в Університеті.

Фронтовичка глянула на мене так, наче я був якоюсь рідкісною формою не дуже поширеної хвороби:

- Юридичний? Заочно?

- Філософський, стаціонар.

- Кажуть, в Ізраїлі це лікують, - зітхнула вона.

- Що лікують?

- Те, що примушує випускника філософського факультету йти на роботу в міліцію.

- Не знаю, я там не був. І, напевне, ніколи не буду.

- Не зарікайтесь, юначе, - сказала завуч, - краще знайдіть собі молоду красиву єврейку, одружіться з нею і виїжджайте. Якщо ви такий вже невиліковний філософ, то можете і там служити в поліції, вас боятимуться злодії і поважатимуть сусіди. На старості років ви перетворитесь на справжнього єврея. Сидітимете вечорами на стільчику перед власним будинком десь у Хайфі, чи навіть у Тель-Авіві. Будете попивати фруктову горілку і розмовляти з такими ж, як і ви, старими жидами про політику. А навколо бігатиме купа ваших онуків. Знаєте, якби у мене була онука чи молода дочка, я б вас просватала. Але у мене ніколи не могло бути дітей… Ви, напевне, і не чули, що аж до кінця 43-го року фронтова санітарка чи медсестра мусила витягати з поля бою поранених разом з їхньою зброєю. Солдатик міг по дорозі померти від кровотечі - то вважалося нормальним. Але спробуй не притягни гвинтівку чи автомат! Пошлють назад - повзи! Отак два-три дні поповзаєш у холодній воді, в снігу, в суміші льоду з грязюкою… Які там діти! Ось чим я заплатила за нашу славну перемогу над фашизмом.

Я більше не шукав лікарку. І не подавав рапорту про перегляд справи. Бо там, де є кохання, немає логіки. А там, де немає логіки, нема чого робити інспектору Київського карного розшуку. Але я погрішив би проти самого себе, якби своїми каналами не навів певні довідки через Головне управління по відбуттю покарань нашого Міністерства. З’ясувалося, що невідомий мені коханець в колонії, де відбувала строк медсестра, не засвітився. На побачення до неї приїздила лише якась красива на вигляд жінка, що представлялась далекою родичкою. Забув сказати - вся рідня засудженої, а також її колеги і знайомі відхрестились від неї ще після арешту.

Мого Старого теж, напевне, щось бентежило, бо одного дня він прийшов у мій кабінетик і чомусь розповів те, що я вже знав - про родичку, яка навідує нашу колишню підслідну:

- А я й не вірив, що дружба між жінками може бути сильнішою, аніж кохання…

І тут мене заціпило і одібрало мову. Господи, як же все просто! Ми шукали отого третього і дали себе умовити, що його насправді не було. А його і справді не було - третього! Була ТРЕТЯ! І кохання, якого нам, мужчинам, ніколи не збагнути, навіть якщо розуму значно більше, ніж у прапорщика, котрий, зобачивши в постелі двох жінок, радісно вистрибнув зі штанів, вирішивши доповнити свій сексуальний досвід ще й груповухою…

Старий підозріло подивився на мене:

- Щось хочеш сказати?

- Нічого…

В цей момент одчинилися двері і увійшло миле створіння у формі внутрішніх військ - дівчина-телефоністка з пожежної частини, розквартированої в західному крилі нашої Управи. Пожежниця давно робила мені якісь натяки, але я вперто їх не розумів.

- Що у нас горить? - поцікавився я.

- У нас нічого не горить. Я просто прийшла розповісти новий анекдот. Вірменське радіо запитують: чи можна у сучасній однокімнатній квартирі заховати п’ять коханців. Вірменське радіо відповідає: «Навіть десять! Слід тільки по одному заводити їх до туалету і спускати в унітаз. Бо хіба зараз є справжні мужчини? Саме лайно!»

Пожежна дівчина гордо задерла носа і вийшла, грюкнувши дверима. Я закричав їй навздогін:

- Це не вірменське радіо! Це ти сама вигадала!

Але вона мене вже не чула.


Від автора: Рівно через десять років після описаних подій адміністрація колонії, де відбувала покарання медсестра, подала апеляцію до Голови Президії Верховної Ради. Цього разу позитивна відповідь довго не барилася. Прокурор на прізвисько Брандмайор перейшла працювати в органи народної освіти і навіть видала методичку щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх тиражем в 100.000 екземплярів. Забирати колишню медсестру з колонії приїхала елегантна жінка за кермом власної світлої «Волги». Судячи з уривків

1 ... 24 25 26 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд, що зник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поїзд, що зник"